Читати книгу - "Небезпечнi мандри"

«Ну, — подумав я, — це звучить обнадійливо! Чого б їм і не задовольнити нашого прохання? Ми ж тільки хочемо забрати з собою кілька кролиць, а кролів нам не треба. Кролиць тут так багато, що їм бракує місця, а ми поведемо їх так далеко, що ніхто з цих ефрафанців ніколи туди й не доходив…»

Трохи перегодом прийшов ще один капітан і звелів нам іти з ним на засідання Ради.

Рада засідала у великій норі. Вона продовгаста й вузькувата, не така вигідна, як наші Соти, бо у них там немає коріння дерев, щоб можна було зробити широку стелю. Нас примусили чекати біля входу, а самі тим часом розбирали всякі свої справи. Адже ми були для них просто «затриманими невідомими»! Крім нас, дожидав своєї черги ще один кріль, якого стерегли вже й не солдати, а поліція Ради. Називають вони ту поліцію Оуслафа. Я в житті своєму не бачив нікого такого переляканого — здавалось, бідолаха от-от збожеволіє від страху. Я поцікавився, в чім його провина, і один із поліцаїв сказав, що цей кріль, Чорнобіль на ім’я, був спійманий при спробі втекти з колонії. Скоро його ввели в нору Ради, й ми чули, як він спочатку намагався виправдатись, а тоді плакав і просив пощади. Одначе це йому не допомогло, бо коли його звідти вивели, обидва його вуха були подерті на стьожки — гірше, ніж оце моє вухо. Нас приголомшило це жахливе покарання, і ми співчутливо його обнюхали, а поліцай сказав: «Нічого його жаліти! Йому ще поталанило, що живого лишили!»

Не встигли ми оговтатись після такого, як нас викликали в нору Ради й підвели до генерала Звіробоя. Мені досі моторошно, як його згадаю. З таким не дуже порозмовляєш! Навряд чи навіть ти, Кучмо, зміг би впоратися з ним. Завбільшки він буде із зайця, і щось у ньому є таке дике, що навіює жах. От ніби кров, поєдинки, вбивства для нього буденна робота. Я гадав, що він почне нас розпитувати, звідки ми та чого прийшли до Ефрафи, але він сказав: «Я ознайомлю вас із правилами нашої колонії. Слухайте мене уважно. Цих правил треба неухильно дотримуватись, а хто їх порушить, той буде жорстоко покараний!»

Я зразу ж заперечив, що тут сталась якась помилка, що ми — посольство іншої колонії, послане в Ефрафу просити дружньої допомоги. І пояснив далі, що нам потрібна лише їхня згода на те, щоб ми умовили кількох кролиць піти з нами до нашої колонії. Коли я договорив, генерал заявив, що про це не може бути й мови. Я додав, що ми б хотіли зостатися в них на день-два, аби спробувати умовити їх перемінити свою думку.

«Та ніде ви не дінетесь — залишитеся! — відказав він. — Але іншої нагоди морочити Раду ви не дістанете — принаймні протягом кількох наступних днів».

Я сказав, що це надто суворе рішення. Адже наше прохання цілком прийнятне. Я тільки розтулив рота, щоб попросити їх подивитися на наше прохання нашими очима, коли один із членів Ради, старезний кріль, перебив мене:

«Вам здається, що ви тут стоїте для того, щоб сперечатися, торгуватися з нами. Але тут ми говоримо вам, що вам слід робити, і то без заперечень!»

Я попросив їх не забувати, що ми представляємо іншу колонію, хоч і меншу за їхню. Ми ж їхні гості. І тільки мовивши ці слова, раптом із жахом збагнув, що ми для них лиш полонені, затримані, чи ще щось таке, хоч би як вони це називали.

Що ще сказати про ту зустріч? Суниця старався як міг допомогти мені. Він дуже добре говорив про порядність і товариськість, природні для тварин.

«Тварини поводяться не так, як люди! — сказав він. — Вони б’ються, коли їм треба битись, і вбивають тільки тоді, коли не можна обійтися без убивства. Але вони не сушать мізків, придумуючи способів, як би зіпсувати життя іншим створінням. Тварини мають гідність і те, що я назвав би тваринністю!»

Але все було даремно. Нарешті ми помовкли, й генерал Звіробій сказав:

«Ви вичерпали час, який Рада виділила для вас, і я змушений доручити капітанові вашої мітки, щоб він ознайомив вас із нашими правилами. Ваша мітка — „Правий бік“, ваш капітан — Бурячок. Ми ще коли-небудь Побачимося з вами, і ви матимете нагоду переконатись, що ми завжди раді допомогти кролям, які розуміють, чого від них сподівається керівництво».

І сторожа вивела нас із нори Ради. Мабуть, того дня капітан Бурячок був надто зайнятий і не зміг нас побачити, та й я старався не потрапляти йому на очі, побоюючись, коли б він не почав нас зразу мітити. Помалу я зрозумів, що мала на увазі Хізентлай, коли казала, що цей лад стає справжнім безладдям. Нори у них переповнені — як на наші уявлення. Тож у них легко лишатися непоміченим, бо їхні кролі мало знають одне одного, навіть в одній мітці. Ми знайшли собі місце в одній норі й спробували заснути, але ще до півночі нас розбудили й вигнали на сильфлай. Я сподівався, що, може, поталанить утекти при місяці, але хоч би куди поткнувся, всюди натрапляв на вартових. А крім вартових, черговий капітан мав при собі ще й двох гінців, чиїм обов’язком було при першому сигналі тривоги мчати туди й з’ясувати, в чім річ.

Коли ми попаслися, нас знов позаганяли в нори. Майже всі кролі довкола нас були якісь покірливі, мов прибиті. Ми уникали розмов із ними, бо планували при нагоді втекти й не хотіли, щоб нас знали. Я думав, думав, але план утечі ніяк не придумувався.

Наступного дня ми попаслися десь перед ні-Фрітхом і знов нас загнали під землю. Час тягнувся жахливо повільно. Надвечір я приєднався до гурту кролів, що слухали казку. І там розповідали про королівську салату, тільки їхньому оповідачеві далеко до нашого Кульбаби. Та я все одно слухав, аби чимось займатися, і знаєте, коли оповідач дійшов до того місця, де Ель-аграйра перевдягається і зображає лікаря в палаці