Читати книгу - "Чорний хліб"

тато тоді заливав бетоном злітно-посадкову смугу. Що зрештою сталося з месницею, батько не знав, але в такому вестерні фінал міг лишитися й відкритим.

Час минув, якісь історії згодом забулися, але тільки не ця…

Кілька років тому тато тяжко захворів. Щоб якось його відволікти від страшного діагнозу, я згадав цю історію й вирішив зробити з неї сценарій мінісеріалу, в якому давні борги приведуть героїню кудись неподалік нас. Такий собі діагональний вестерн — з північного сходу аж на південний захід. Батько згадував якісь деталі: мошку, чукчів, євражок, ікру, золото, дагестанців — а я все записував.

А за кілька місяців тато пішов.

Лишилися нотатки, з яких я й вирішив скласти цю історію. Так завжди буває — просто починаєш думати, заповнюючи порожнечу, збираєш інформацію, а потім уже закохуєшся в героя й він тебе не відпускає, аж поки не розкажеш усе, до кінця.

І це буде перша з моїх книг, яку тато не прочитає першим, іще в чернетках. Та вона все одно для нього. На доб­ру згадку про історії, які ми чуємо в дитинстві. Чуємо від батька, який нарешті повернувся додому.

09.02.2021

P. S. Оскільки я задумував це як сценарій, то в ньому була й сцена після фінальних титрів: північ, на великій кризі самка моржа пестить морженя. І їм сяє сонце.

В ЗТМ

Фоззі (Олександр Сидоренко) — учасник гурту «Танок на Майдані Конґо» — легенди українського хіп-хопу, письменник-прозаїк, журналіст. Співавтор збірок «Письменники про футбол», «ДНК». Автор романів «Сопровождающие лица», «Темнеет рано», «Червоні хащі» та багатьох інших.

«...Попереду були інші звірі, яких і підманювати доведеться по-іншому. Інші звірі та давні борги».

Це історія маленької жінки, якій довелося розбиратися з викликами долі по-чоловічому. її єдиного сина, Омрина, вбили одноплемінники, свої. Поки він тонув, вони забивали його баграми, бо забирати в морських духів їхню здобич — погана прикмета. Але ще гірше — забрати в матері її дитину. Тому слід поквитатися з винними. З тими, хто правив те жорстоке дійство, і з тими, хто мовчки спостерігав. Поквитатися так, як заведено в її народу, коли за певних обставин люди — це неначе ще одна здобич. Свої чи чужі — однаково. Для когось це називатиметься помстою. Для неї — справедливістю.　

Це історія, що починається в пізні радянські часи на холодному північному березі, де простіше зустріти вовка, аніж людину, а закінчується через багато років на півдні України.　

Це історія Лилєкей.

Примітки

1

Гаразд (чукот.). — Тут і далі прим. ред.

2

Розказуй (чукот.).

3

Привіт (чукот.).

4

Підсніжники (жарг.) — трупи, які знаходять, коли сходить сніг.

5

Сабра і Шатіла — табори палестинських біженців, де 16 і 17 вересня 1982 р. ліванські християни-фалангісти провели військову операцію з пошуку палестинських бойовиків, знищивши, за різними оцінками, від 700 до 3500 мирних мешканців.

6

Завтра! (чукот.)

7

З аварської — вигук, який за значенням відповідає українському вислову «Та ти що!».

8

Прекрасно! (авар.)

9

Ідеться про російського артиста цирку, засновника і худ. керівника Театру кішок у Москві Ю. Куклачова.

10

Камера із суворими умовами утримання.

11

Штрафний ізолятор.

12

Умовно-дострокове звільнення.

13

Здрастуй! (чукот.)

14

Прощавай (чукот.).

15

Міліціонер (жарг.).

16

Гральні карти (жарг.).

17

Лейтенанта (жарг.).