Читати книгу - "Затьмарення, Філіп Кіндред Дік"

— додав інший. — Можливо, це — назавжди. Час покаже, і лише після того, як ви впродовж довгого періоду не вживатимете Препарат С. Узагалі.

— Що? — перепитав Фред. Він не зрозумів відповідь це було «так» чи «ні»? Чи були ці ушкодження незворотні? Що вони сказали?

— Навіть якщо тканина головного мозку пошкоджена,— мовив один із психологів,— наразі проводяться експерименти з видалення невеличких частин кожної півкулі, щоб запобігти процесу гештальт-суперечностей. Вважається, що зрештою це може відновити домінантність лівої півкулі.

— Однак проблема полягає в тому, що в такому разі індивідуум протягом решти свого життя, імовірно, сприйматиме вхідну інформацію органів чуття лише частково. Замість двох сигналів він сприйматиме лише пів сигналу, що, на мою думку, є не меншим ушкодженням.

— Так, проте часткове безконфліктне функціонування краще, ніж його відсутність, оскільки подвоєний перехресний сигнал зводить рівень перцепції до нуля.

— Бачите, Фреде, — сказав один із них, — вам більше не...

— Я більше ніколи не вживатиму Препарат С, — промовив Фред. — До кінця свого життя.

— Скільки ви вживаєте зараз?

— Небагато. — Повагавшись, він додав. — Останнім часом більше. Через стрес на роботі.

— Без жодних сумнівів, вас мають зняти з вашого завдання, — мовив один із психологів. — Зняти вас з усіх завдань. Ви отримали ушкодження, Фреде. І протягом певного часу вони не зникнуть. Принаймні деякий час. Що станеться потім, невідомо нікому. Можливо, ви цілком одужаєте; можливо — ні.

— Як може бути, — розсердився Фред, — що, хоча обидві півкулі мого мозку є домінантними, сприймають вони по-різному? Чому, хоч що б там було у них всередині, воно не може між собою синхронізуватись, як, наприклад, звукове стерео?

Мовчання.

— Я маю на увазі,— зажестикулював він,— коли ліва й права рука торкаються одного об’єкта, однакового об’єкта, вони мали б...

— Ліве й праве, чи принаймні те, що ми маємо на увазі під цими словами, є, скажімо так, дзеркальним відображенням, у якому ліва рука «перетворюється» на праву... — психолог нахилився до Фреда, котрий не підводив очей. — Як би ви означили відмінність правої рукавиці від лівої, щоб людина, якій невідомі такі слова, змогла зрозуміти, про яку саме ви говорите? І не переплутати її з іншою? З її дзеркальним відображенням?

— Ліва рукавиця... — проказав Фред і замовк.

— Це так, наче одна півкуля вашого мозку сприймає світ, немовби відображений у дзеркалі. Немов крізь дзеркало. Розумієте? Так ліве стає правим, з усіма подальшими наслідками. Але які саме наслідки такого бачення перевернутого світу — нам поки що невідомо. З топологічного погляду ліва рукавиця є правою, яку протягнули крізь нескінченність.

— Крізь дзеркало, — мовив Фред.

«Крізь затьмарене дзеркало, — подумав він, — крізь затьмарений сканер. І святий Павло під дзеркалом мав на увазі не скляне дзеркало — тоді ще таке не винайшли,— а власне відображення, яке він бачив у начищеному дні металевого чану». Про це під час своїх теологічних читань йому розповів Лакмен. Не образ, який він побачив крізь телескоп, чи систему лінз, які не перевертають зображення, а своє власне обличчя у відображенні, перевернуте — протягнуте крізь нескінченність. «Як вони мені й кажуть. Не те, що видно крізь скло, а те, що відображене в склі. І це — відображення, яке до тебе повертається: це — ти, це — твоє обличчя, але водночас і не твоє. І в ті давні дні у них не було камер, тож це була єдина можливість людині побачити саму себе: навиворіт.

Я бачив себе навиворіт.

У певному сенсі я почав увесь всесвіт сприймати навиворіт. Іншою половиною свого мозку!»

— Топологія, — сказав один із психологів. — Малозрозуміла наука або математика, як вам завгодно. Це — як із чорними дірами у космосі, як...

— Фред бачить світ навиворіт, — у цю ж мить мовив інший.— Думаю, що і спереду, і ззаду водночас. Нам важко описати, яким він йому видається. Топологія — це розділ математики, що досліджує властивості геометричних та інших тіл, які лишаються незмінними в разі неперервного перетворення одного тіла на інше, будь-якого одного на будь-яке інше. Якщо ж застосувати її до психології...

— І коли таке відбувається з об’єктами, хтозна, на що вони стають схожими? Їх тоді неможливо розрізнити. Це схоже на те, як примітивна людина, котра вперше бачить свою фотографію, не впізнає саму себе. Навіть попри те, що вона багато разів бачила своє відображення в струмках, металевих об’єктах. Через те, що відображення — перевернуте, а її фотографія — ні. Тож вона не сприймає їх як одну й ту саму особу.

— Вона звикла лише до перевернутого зображення і вважає, що виглядає саме так.

— Часто коли людина чує запис власного голосу...

— Це — інше. Це — завдяки резонансу в черепній порожнині...

— Може, це ви, блядь, бачите всесвіт навиворіт, як у дзеркалі,— сказав Фред.— Може, я його бачу правильно.

— Ви бачите його і так, і так.

— Тобто...

— Зазвичай стверджується, що ми бачимо лише «відображення» реальності, — мовив психолог, — Не саму реальність. Але головна помилка не в тому, що відображення нереальне, а в тому, що воно перевернуте. Цікаво. — На його обличчі з’явився дивний вираз. — Рівність. Науковий принцип рівності. Всесвіт і його відображення, чомусь ми вважаємо, що перше є другим... бо нам бракує білатеральної рівності.

— Припустимо, що фотографія може компенсувати брак білатеральної рівності півкуль головного мозку; вона не є об’єктом, але й не є перевернутою, таким чином, з огляду на висловлене вище заперечення, виходить, що фотографії — це взагалі не образи, а істинна форма. Відображення відображеного.

— Але фото також може випадково перевернутись, якщо перевернуто негатив — надруковано іншим боком; зазвичай правильний бік можна визначити лише за наявності напису. Але не з зображення людського обличчя. Після контактного друку можна отримати два зображення однієї людини, одне — перевернуте, інше — ні. Той, хто ніколи не зустрічав цієї людини, не зможе виявити, яке з них — правильне, однак він побачить, що вони — різні і не накладаються одне на одне.

— Отже, Фреде, тепер ви розумієте, наскільки складно сформулювати відмінність між лівою рукавицею і...

«Тоді збудеться писання, — промовив голос. — Поглинута смерть перемогою». Вочевидь, його чув лише Фред. «Адже,— мовив голос далі,— щойно написане повернеться, ти дізнаєшся, що є ілюзією, а що