Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Глава 62

Я різко обернулася і встигла помітити, як куточок його губи здригнувся. І знову вираз обличчя став холодним, приховуючи посмішку.

«Ах, ти ж! Подбав про все, значить!» - розлютилася я, а всередині в районі живота піднявся невеликий ураган передчуття чогось хвилюючого.

- Тоді треба покликати стражника, - не стала так легко здаватись і взялася вже за ручку дверей.

- Вважаєте за краще, щоб у вашій кімнаті знаходилися відразу двоє чоловіків? - спитав Його Високість з таким азартом в очах, наче у нього туз у рукаві.

Ось засранець і це передбачив, але я теж не ликом шита.

- Крім моєї особистої служниці є ще й інші слуги, - парирувала. – Когось знайду!

- Ви дарма згаєте час, - заявив на це Дракон. – Я випровадив усіх. Навіть ваш батько зараз у лікарні. Вся прислуга розпущена по будинках, час пізній.

- Хто дав вам право розпоряджатися? – обурилася я. - Вирішили зовсім загробити мою репутацію?

- Щодо цього не хвилюйтеся, - махнув рукою принц, і жестом запросив мене сісти. - Ніхто не знає, що я тут. А хто знав – уже забув.

Ну, звичайно, в головах у людей почаклував і задоволений. Жодної поваги до особистого простору та пам'яті інших людей. Принц і в Африці – принц.

Нічого не залишалося іншого, як сісти з ним поряд. Не битися ж із цим деспотом, та й бійка з Драконом свідомо програшна справа. Хоча, штовхнути хотілося, аж п'яти засвербіли.

Вручивши мені книгу, Його Високість розташувався зручніше і зібрався слухати.

"Гаразд!" - розкрила я томик на першій сторінці і почала читати.

На мій подив, весь час, поки я студіювала вголос етикет, принц сидів нерухомо і лише стежив за мною з-під вій. Така поведінка йому зовсім не притаманна, я все частіше почала зупинятися і поглядати на Дракона з побоюванням. Що знову задумала ця нестерпна людина?

Але час минав, а нічого не відбувалося. Моє хвилювання досягло, нарешті, апогею.

Дочитавши певний розділ до кінця, вручила книгу принцові зі словами:

– Тепер ваша черга читати, у мене вже горло болить.

Він здивовано глянув на томик на своїх колінах, перевів той самий погляд на мене.

Не очікував, мабуть, що його вінценосну особу теж змусять читати.

Але вже за секунду вираз його обличчя змінився, а в очах запалився лукавий блиск.

- Ви маєте рацію, - видав він, підводячись і відкидаючи книгу вбік. – Ми й так дуже багато часу втратили.

Несподівано наблизившись, узяв мене за руки і підняв. Його дії були настільки стрімкі, що я не встигла нічого вжити. Знову в пастці опинилася, відступати нікуди, можна впасти на подушку.

Час він дійсно вирішив не втрачати, тому що наступної миті я вже була притиснута до його грудей. Однією рукою він міцно обійняв талію, другою обхопив плечі. Усміхнувся так переможно і спокусливо, що моє серце і так готове вистрибнути з грудей, забилося ще швидше, віддаючись стукотом у скронях.

Поцілунку було вже не уникнути, хоч я й намагалася чинити опір. Щоправда, у мене це слабо виходило.

І знову, як і раніше, ноги налилися свинцем, тіло стало слабким і податливим. Усередині пройшла гаряча хвиля. А внизу живота потягло солодким болем.Але тривало це безумство, як мені здалося, зовсім мало.

Прийшло відчуття порожнечі, варто було лише Його Високості перервати поцілунок. Холодом потягло, мерзлякувато повела плечима, в бажанні повернути почуття, що зникли.

В голові все ще стояв туман, і думки плуталися, коли Асгард підняв моє обличчя за підборіддя, зазираючи у вічі.

- Ти моя! - вимовив він твердим голосом, не терпить заперечень. – Навіть не думай від мене втекти!

Потім посадив мене на ліжко, бо ноги були ватяними і коліна все ще підгиналися.

- До завтра! - прошепотів мені в губи, легко торкнувся своїми і стрімко вийшов.

А мені знадобився час, щоб заспокоїтися і прийти до тями остаточно. Як тільки дійшло до свідомості все, що сталося, в досаді запустила в зачинені двері подушкою. Мій план тримати його подалі, зазнав краху. Що ж тепер робити?

Всю ніч мені снилися еротичні сни, так що на ранок я прокинулась зла і нервова. Весь день чекала лускатого гада, у хвилюванні виглядаючи у вікно. Тільки він не прийшов ні цього вечора, ні наступного. Лише після того я дізналася, що тієї ночі Його Високість зі своїм загоном покинув палац. Що там сталося, так і не вдалося з'ясувати. Одне зрозуміло – не на прогулянку поїхали, а боротися.

Весь той час, що Асгарда не було, один із його воїнів скрізь невідривно йшов за мною. Проводячи мене до самої кімнати. Щодня до мене приходив маленький принц, приносячи продукти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍