Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

19.2

Проте Андрій з легкістю звільняється від моєї хватки та усувається. Від того я готова вовчицею вити.

А він дивиться глузливо. Стягує через голову светр, не відпускаючи мого погляду. Відкидає одяг убік і розтягує губи в усмішці.

Залипаю на ньому й очей не можу відірвати. Ні, я знаю, що він звабливий. Не дарма ж така кількість жінок шукають його уваги!

Пам'ятаю, наскільки сексуальним є його тіло ще зі студентських років. Ось тільки я навіть уявити не могла, як він змінився відтоді.

Змужнів, ще більше розширився у плечах. Не можна сказати, що я того не помічала раніше, ось тільки думати про це собі забороняла.

А тепер, коли його язик побував у мені і я так безсоромно розставила перед ним ноги, мені здається, що все можна.

— Хочеш мене? — запитує, спокусливо усміхаючись.

У мене сухо в горлі, і голос зараз може зрадити. А я не хочу здатися перед ним слабкою. Тому просто киваю.

— Скажи це, — не поступається чоловік. — Скажи це так, щоб я не сумнівався.

Сумнівався? Він знущається? Я дозволила йому розірвати на собі білизну та одяг. Я дала йому, не зважаючи на те, що нас будь-якої миті можуть побачити. Я начхала на подружню вірність, на те, що мій чоловік — його друг. І він ще сумнівається, що я хочу його!

Спалахую, як сірник. Але поринаючи у його погляд, миттю розумію: це гра. Стас також любить ігри. І мене навчив грати.

— Хочу, — вимовляю пошепки, — розсовуючи ноги ширше.

Пальцями пробігаю по промежині, легко торкаючись, злегка пестячи.

Андрій реагує миттєво. Зіниці повністю заповнюють райдужку, і якщо раніше здавалося, що його очі чорні, то зараз там осередок темряви.

Йому подобається те, що він бачить, і Доронін ледве стримується, щоб не накинутися на мене.

Ось тільки він не здається.

З такою самою усмішкою розстібає штани, спускаючи їх зі стегон, але не знімаючи повністю. А я бачу, наскільки він завівся. І судячи з того, що я бачу, Андрій великий, як і казав Стас. Широкий, з великою головкою, повитий венами, і дуже гарний. А я жодного разу так і не здолала збентеження, щоб спитати у чоловіка, звідки йому відомі такі подробиці про анатомію друга.

— Що ти хочеш, щоб я зробив? — хрипить він, ковтаючи слину. — Скажи це.

І це дивує. Не чекала від нього такої стриманості. А ще це хвилює. І я могла б продовжити цю прелюдію, якби сама не згорала від спраги випробувати його пристрасть.

— Досить блазнювати, Доронін, — шиплю на нього, — просто трахни мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍