Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Іліяс важко зітхнув і стомлено сперся об стіну, регент тим часом продовжував:

— Насправді я серйозно підозрював Вас у подвійній грі. Однак є маленька деталь, яка все псує. Деталь, про яку знаєте Ви, але яка невідома змовникам: Аділь не останній магічно обдарований представник родини Фарріт.

— Ви маєте на увазі дитину леді Мейрам, сестри Сабіра?

— Так. Малюк Саад успадкував сили матері. І Ви добре знаєте, що ці сили були величезними, хоча й запечатаними. Якщо помре Аділь, трон дістанеться його двоюрідному братові.

— А якщо на Саада вчинили замах також, як і на Аділя?

— З ним усе гаразд, це я знаю напевно, — Ульф заперечливо хитнув головою. — Мейрам та Малкон уже кілька днів у місті. Малюк під їхнім наглядом і йому нічого не загрожує. Серед тих, хто залишилися живими після війни, про дитину знають четверо: я, Арселія, бен Хайрі та Ви. І жоден із нас не є для нього загрозою.

— Я так більше не можу! — ледь не завив Іліяс. — То тепер я ні в чому не винний? Чи все ж винний? Тортури якісь. Озвучте вже, чого Ви від мене хочете?

— Ми зараз вийдемо звідси, — неголосно пояснив Ульф. — Обидва. І піднімемося нагору. Після цього Ваша сім'я покине місто. Мої люди проведуть її у будь-яке безпечне місце, яке Ви оберете. Якщо хочете, можуть навіть залишитися з ними як особиста охорона. Найменше мені потрібно, щоб наші вороги отримали хоч найменший шанс тиснути на Вас. Потім Ви передасте мені все, що необхідно для перевірки зруйнованих магічних джерел. Ви продовжите шукати спосіб відновити зруйновану магію храму, щоб Стихії повернулися в рівновагу. І будете шукати того, хто має достатньо задатків, щоб претендувати на трон. Але запам'ятайте: ми повинні створити дуже переконливу ілюзію якщо не ворожнечі, то хоча б відчуження. Нехай всі бачать, що наш союз дав тріщину.

— Отже, Ви вірите, що я не ворог Вам? — на обличчі Іліяса змішалися недовіра й полегшення.

— Так, — твердо відповів Ульф. — Вірю. Дуже хочу вірити. Тому що без вашої допомоги в мене надто мало шансів перемогти.

— Дякую... — Іліяс на якусь мить сховав обличчя в долонях, намагаючись впоратися зі страшенною слабкістю.

— Знаєте, — Ульф підвівся і протягнув верховному жерцеві руку. — Одна дуже важлива для мене людина сказала, що жити у вічних підозрах не можна. Я маю довіряти хоч комусь. І, мабуть, я дослухаюся до цих слів.