Читати книгу - "Виходь за мене, милий, Міа Натан"

Ми їхали мовчки. Ні Максим, ні я навіть не намагалась починати тяжку та вимотуючу розмову. Нам обом потрібно було подумати. Не знаю, як у Макса, у мене поки що думати не виходило зовсім. Окремі думки, як миготіння фар зустрічних машин на нічній трасі, з'являлися та миттєво зникали, поступившись новим, таким же швидкоплинним.

Ми так само мовчки зайшли в квартиру. Переодягнулись. Не домовляючись, пішли на кухню. Макс налив собі коньяку, аби трохи зняти нервове збудження.

- Що ти хочеш на вечерю? - запитав Максим.

- А ти? У мене особливих бажань не має. Та й взагалі, я не дуже голодна.

- Тоді давай просто запечемо рибу з овочами та зробимо салат.

- Чудово! Я займаюсь салатом.

Якщо ви сподіваєтесь, що в складній сімейній ситуації просте приготування вечері разом вам якось допоможе… Ну, що ж! Ваше право - сподівайтесь і далі.

- Так чому ти мені не сказав про Аніту? - цікавлюсь я, дістаючи овочі з холодильника.

- Я тільки вчора дізнався. Не встиг ще нічого обдумати, - відповів Максим, що саме розмістився біля умивальника, щоб почистити рибу.

- А просто прийти й сказати, мовляв так і так, тут Аніта вагітна, каже, що від мене - зовсім не варіант? - штовхаю його стегнами, аби він відійшов та дав мені помити овочі.

Він робить крок в сторону та бере величезний кухонний ніж. 

- На хворобу тобі такий здоровий ніж? Ним же незручно чистити, - реагую я на його дії.

- Мені нормально. Ти краще, скажи, чому, якщо ти така розумна, зразу мені не розповіла про те, що у тебе сталося з Томасом?

Я й собі взяла ножа. Треба ж якось різати той клятий салат!

- Бо я й зараз до кінця не впевнена, що таки щось сталося. 

- А просто прийти й сказати, мовляв так і так, тут ми з Томасом голими проснулися в одному ліжку і він каже, що ми переспали - зовсім не варіант?

От же ж єхидна! Ще й дражниться!

- Я тільки того ранку дізналася. Не встигла ще все як слід обдумати, - перекривила я його в свою чергу. - Тільки не кажи, що ти віриш тому, що він наговорив. Начебто, це я йому себе пропонувала.

- Оце вже точно ні! Ти навіть, коли сильно хочеш, сама не підійдеш. Це хіба щось величезне у лісі здохне. Типу лося. Ні, типу лося з ведмедем. А може ще й зайчика чи білочки до купи.

- Господи, влаштував цілий мор у лісі!

- Так і є! Єдиний і, я думаю, останній раз, коли ти мені сказала: "Кохай мене, милий!" - це був наш перший раз. І то, тому що у тебе особливо вибору не було.

- Так! Мене до сих пір вивертає, як згадаю це: "Візьми мене!" Фе!

- А цей обов'язковий перформанс, мовляв, просіть мене, благайте! Я крижана королева й мою ласку та милість треба заслужити! - засміявся Максим. - А от попросити його зняти сорочку по п'яному ділу ти могла.

- То он як ти…

Мене перебив телефонний дзвінок. Звонила Аніта на мобільний Максиму. Він повагався якусь хвилину та все ж взяв трубку.

- Слухаю! … До чого тут ми? … Не маю ні найменшого бажання йому допомагати! … Аніта! Не розповідай мені про розуміння та людяність! Тільки не ти і не твій брат! … Добре, скинь адресу відділку. Ми подумаєм.

Максим поклав слухавку та звернувся до мене:

- Томас у поліції. Його забрали за підозрою у нанесенні особливо тяжких тілесних якомусь чоловіку, якого знайшли сильно побитим на цій же парковці, але на іншому ярусі. Той зараз у комі в лікарні. Камери тільки встановили й не встигли підключити.  Працюють тільки старі на вході. Там видно, як Томас заїхав на парковку й перебував там якраз, коли побили цього бідолагу. А на Томасові сліди боротьби, руки збиті. Алібі нема. Крім нас. Аніта просить дати покази.

Я задумалась на якусь хвилину. Але рішення для мене було очевидним.

- Поїхали. В будь-якому випадку, щоб він не зробив нам, підводити його під статтю за те, що він не робив - підло.

- Добре, мала, поїхали.

Максим викликав таксі й ми подалися виручати цього паскудника. Коли ми приїхали до відділку, Томас якраз був у кабінеті слідчого. У мене склалося таке враження, що він не зразу повірив, що ми тут, аби допомогти йому. Я намагалась взагалі не дивитись на нього. Але все ж помітила як осунулось його обличчя. У всій його постаті, у тому, як він тримався відчувалась величезна втома і якась... безнадія чи що.

Мені стало його дуже шкода. Ми під протокол дали покази та підтвердили його алібі. Але на запитання Томаса, чи може він тепер бути вільним, слідчий відповів, що мусить все перевірити. Отож, Томас поки що залишається в камері. Я навіть хотіла внести заставу. Але Максим мені не дозволив.

- Ми зробили все, що могли! Тепер нехай слідчі розбираються! - та потягнув мене геть з кабінету. 

Я встигла лише поглянути на Томаса та показати йому, мовляв, тримайся, все буде добре! Й знову помітила, як заблищали його очі. Він вимучено посміхнувся мені у відповідь.

Максим міцно тримав мене, обійнявши за плечі та вів до виходу, паралельно викликаючи таксі.