Читати книгу - "Макбет"

— Ти ж не сказав, де саме, але, якщо тобі не доведеться далеко об’їжджати, то…

Дафф знову поглянув на ножа.

— Я поїду з тобою, — твердо вимовив він. — Звісно, я поїду з тобою. Я ж начальник відділу вбивств, а ця справа найбільш пріоритетна.

З цими словами він обернувся і кинув ножа в коркову дошку. Ніж, зробивши у повітрі півтора оберти, вдарився об дошку руків’ям і торохнувся на підлогу.

— Що ти хочеш зробити? — здивовано спитала Кетнесс.

Дафф задумливо втупив погляд у ніж.

— Те, для чого потрібно багато тренуватися, перш ніж буде досягнуто результату. Ходімо.

17

— Отже, Сейтоне, що ви хотіли? — спитав Макбет.

Сонячні промені знайшли прогалину між хмарами і, пробравшись крізь закіптюжені вікна кабінету старшого комісара, впали на його стіл, на фотографію Леді, на календар, який свідчив, що сьогодні вівторок, на малюнок кулемета Гатлінга і на блискучу, мов поліровану, лисину жилавого полісмена, що сидів перед Макбетовим столом.

— Вам потрібен охоронець, — відповів Сейтон.

— Ви так гадаєте? І який же охоронець мені потрібен?

— Той, який уміє зло поборювати злом. Дункан мав двох, а після цього випадку з Банко — благослови, Господи, його душу! — є всі підстави вважати, що вони полюватимуть і вас, старший комісаре.

— А хто це — вони?

Сейтон ошелешено поглянув на Макбета.

— Як — хто? «Вершники-вікінги». Наскільки я розумію, за цим показовим убивством стоять саме вони.

Макбет кивнув.

— Свідки з Другого району кажуть, що бачили мотоциклістів; дехто з них був у шкірянках «вершників», вони стріляли в автомобіль «вольво», що вскочив у вітрину ювелірної крамниці. Можливо, то був автомобіль Банко.

— Якщо до цієї справи має стосунок Малкольм, то загроза старшому комісару може виходити від когось із наших працівників. Я не довіряю жодному з так званих лідерів. На мою думку, Даффу явно бракує сили характеру й моральних якостей. Що ж до зовнішніх загроз, то вони, безперечно, виходять з боку Гекати.

— Геката — бізнесмен. А підозра у вбивстві рідко коли йде на користь бізнесу. З іншого боку, Свено має мотивацію, яка пересилює чисто бізнесові розрахунки.

— Помста.

— Так, стара добра помста. Схоже, дехто з наших спеціалістів недооцінює схильність людей керуватися своїми звіриними інстинктами, а не банківським рахунком. Коли коханець «чорної вдови» лежить на спині, ситий і зморений після сексу, він знає, що його невдовзі з’їдять. Але він ніколи не зможе зробити інакше. Отак і Свено.

— Отже, ви менше боїтеся Гекати?

— Я вже сказав вам сьогодні, що ресурси слід розподіляти раціональніше, і масштаб охоти на відьом, тобто на Гекату, треба дещо обмежити, аби мати змогу зайнятися іншими, більш нагальними проблемами нашого міста.

— Наприклад?

— Наприклад, тим, що одне сумнівне казино дурить наших чесних і працьовитих громадян, позбавлявши їх нажитих тяжким трудом заощаджень. Але повернімося до теми нашої розмови. Колишньому старшому комісару не пощастило з охоронцями, але я не забув, як ефективно й хоробро діяли ви тоді, коли в будинку Коудора на мене напав пес. Тому давайте відкладемо це питання до кращих часів, Сейтоне. Я, взагалі-то, подумував про те, щоб призначити вас на іншу посаду, яка насправді не буде сильно відрізнятися від тієї, яку ви просили.

— Правда?

— Тепер, коли я отримав посаду старшого комісара, а Банко загинув, спецназ, як вам відомо, залишився без командира. А ви, Сейтоне, є найстаршим і найбільш досвідченим поліцейським.

— Дякую, старший комісаре. Це несподівана честь для мене і показник довіри. Проблема лише в тому, що не знаю, чи гідний я такої високої довіри. Я — не політик і не природжений лідер.

— Знаю я тих лідерів… Ви — сторожовий пес, якому потрібен хазяїн і хазяйка, Сейтоне. Спецназ — це теж щось на кшталт сторожового пса. Ви будете здивовані, наскільки простим є статут цього підрозділу та інструкції, якими він керується. Для того щоб затримувати поганців, мені майже не доводилося думати. Просто діяв згідно зі статутом та інструкціями. А останні два вбивства доводять, що загроза будь-кому, хто сидить у кріслі старшого комісара, є настільки великою, що для ефективного захисту начальника поліції доведеться використовувати спецназ.

— Ви хочете сказати, що спецназ стане особистою охороною старшого комісара?

— Мені важко собі уявити опір, з яким така організаційна схема не зможе впоратись. І в такому разі ми поцілимо двох зайців одним пострілом. Ваше бажання збігається з моїм. Що на це скажете, Сейтоне?

Сонце вже сіло, і, мабуть, несподівана темрява, яка запанувала в кімнаті, змусила Сейтона перейти на змовницький шепіт.

— Згоден, якщо отримуватиму детальні накази безпосередньо від вас, старший комісаре.

Макбет уважно придивився до чоловіка, що сидів перед ним. «Благослови, Господи, його душу», — сказав Сейтон про Банко. «Цікаво, яке благословення він мав на увазі?», — подумав Макбет.

— Мої накази, шановний Сейтоне, будуть недвозначними. А що стосується придушення потенційного опору, то я щойно замовив два багатоствольних кулемети Гатлінга. — Він посунув до Сейтона рисунок. — Термінова доставка. Обійдеться трохи дорожче, але ми отримаємо їх через два дні. Що скажете?

Сейтон пробігся поглядом по рисунку.

— Корисна штука, — відповів він. — Навіть красива.

В’їхавши з-під чистого неба під темні хмари, Дафф мимоволі позіхнув.

Вранці його розбудив Юєн, заскочивши на батьківську розкладачку; за ним слід у слід прибігла й сестра.

— Татко повернувся!

Коли вранішнє сонце ще стояло низько над озером, вони поснідали на кухні. Мередіт наказала дітям не вередувати, сісти до татка на коліна і їсти, бо невдовзі вони мали збиратися до школи. Дафф бачив, що Мередіт хотіла вдати суворість і говорити з дітьми строгим тоном, але не змогла, в її очах ховалась усмішка.

Вони під’їхали до місця злочину. Подірявлене кулями авто вже відтягли на узбіччя, а з асфальту змили кров. Кетнесс та її підлеглі працювали фахово й ефективно і зібрали всі необхідні докази. Тож йому залишилося тільки констатувати очевидне: Банко застрелили й обезголовили. Флінса ніде не було видно, але Дафф помітив, що ремінь безпеки на пасажирському сидінні був перерізаний. Це могло означати будь-що, тому наразі все, що вони могли зробити — це оголосити в розшук зниклого сина Банко. Втім, то була безлюдна ділянка дороги, міст закритий, а тому навряд чи довкола могли бути якісь свідки. Годину потому Дафф вирішив, що оскільки звідси до Файфа було як палицею докинути, то він зможе поїхати додому й виспатись.

А вдома він довго лежав, не засинаючи, під акомпанемент цвіркуна за стіною будинку. Він здогадувався про це і раніше. Здогадувався, але не міг зрозуміти — як. Ні,