Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Проте наш велетень поступово втрачав сили. Він дедалі частіше помилявся і пропускав удари. То в одному, то в іншому місці на латах з’являлися нові вм’ятини, а старі ставали ще глибшими.

Ось один шарг пірнув під булаву Ведмедя і, не звертаючи уваги на занесений над головою меч Алії, з усієї сили встромив свій короткий, але гострий клинок у тіло здорованя, якраз у тому місці, де кіраса зазнала найбільше ушкоджень. Удар серця — і шарг валиться, розітнутий навпіл, а Ведмідь, голосно лаючись, продовжує бій, на жаль, але про те, аби витягти з тіла клинок і мови бути не може, тварюки занадто щільно насіли, не дозволяючи відволікатися на такі дрібниці.

Ще п’ять хвилин б’ємося, не вимовивши жодного слова, тільки чути, як дедалі більше й більше хрипить Ведмідь, та і я відчуваю, що незабаром не зможу підняти руку, аби відбити удар. Ми перейшли в глуху оборону, невпинно захищаючись від ударів, що летіли з усіх боків, і навіть не думаючи відповідати на них.

— Алія, — нарешті, вирішує перервати тривалу мовчанку здоровань, — гадаю, ми достатньо виграли часу для хлопців Фелмора і варто подумати про себе. Он зліва шаргів значно менше. Я зможу прокласти дорогу і вивести вас, а потім, відверну їх увагу на себе. За дві години Леворд мене знову зможе призвати, а якщо загинемо всі, то пропустимо майбутні веселощі.

— Маєш рацію. Тан, живо хапайся за шипи Ведмедя.

Я ледь встигаю розвернутися і до хрускоту в кістках, стиснувши кулаки, зачепитися за шипи, що виступають із правого надпліччя, як Ведмідь активує чергову навичку під назвою «ривок гладіатора». Відчуваю, як шарги встигають нанести один або два удари по кірасі, боляче, але не смертельно, головне, що броня не пробита. Ну а вже наступної миті, ми таранним ударом щита проламуємося через кам’яні валуни та стіну шаргів, що опинилася на нашому шляху. Причому, проробляємо це з такою ж легкістю, наче локомотив, що зустрів на переїзді скупчення легкових автівок.

Виринувши з натовпу, Алія без зайвої сентиментальності, хапає мене за руку, і ми, петляючи між деревами, починаємо бігти туди, де, за нашими підрахунками, готуються до бою люди Фелмора. У цей самий час Ведмідь, розвернувшись обличчям до натовпу приголомшених шаргів, прикладає до броні синю желеподібну грудку й моторошним басом починає наспівувати тільки одному йому відому пісню.

Я відчував себе зрадником. Дико було кидати того, з ким щойно пліч-о-пліч проливав кров. Перестрілка біля промзони не рахується, там усі, кого я знав, полягли одразу після перших вибухів гранатометів.

Але я вчасно зміг перебороти себе й пустився навтьоки, викладаючись на повну. Тепер моїм головним завданням було не випустити з поля зору дівчину, а також не думати про те, що на шляху, може з'явитися злощасна яма або корч, сховані під густим шаром туману.

Все-таки не дарма Леворд довіряє Алії командувати загоном. У процесі нашого відчайдушного забігу я і думати забув про сигнал, яким ми повинні були позначити своє наближення, і дуже добре, що, на відміну від мене, Алія про нього пам’ятала, інакше б лучники, що ховалися серед гілок дерев, нашпигували нас стрілами.