Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

Розділ 63:

Різдвяні свята наближалися, і Кай обіцяв приїхати до Леї на тиждень. Вона відраховувала дні, мов школярка перед літніми канікулами. Усе, чого вона хотіла — це його присутність. Його дотик, голос, обійми.
Її стан вже став трохи кращим. Фізичний біль стишився — проявлявся лише в моменти сильної втоми або коли емоції знову накривали хвилею. Але Лея не зважала. Їй було байдуже. Все, що мало значення — це Кай. Його обіцянка. Його приїзд.
Вона уявляла, як він переступить поріг її дому, як вона кинеться йому в обійми, закопаючи обличчя в його куртку, вдихаючи знайомий запах. Вона уявляла, як вони сидітимуть удвох, мовчки, загорнуті в ковдру, а за вікном падатиме сніг.
Це було для неї не просто очікування — це була надія. Те, що тримало її на плаву в найтемніші дні. 

Кай тільки-но вийшов із машини, як Лея, не стримуючи усмішки, кинулася до нього.
— Привіт… Я так тебе чекала, — прошепотіла вона, обіймаючи його міцно.
Кай пригорнув її до себе з тією силою, яку зберігав усі тижні розлуки.
— І я, Лей. Дуже.
Вони могли побачитися раніше. Але після всього, що сталося з Лєю, поїздки були під забороною — і через її стан, і через маму. Її мама тоді ледь не зірвалася. Вона казала, що більше не дозволить Лєїній нозі ступити туди, де їй заподіяли біль. Що не дозволить нікому її знову зламати.
Та зараз усе це зникло з пам’яті, ніби розтануло в обіймах. Бо Кай був тут. І Лея була з ним. І саме ця мить мала значення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍