Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

class="v">Та вже туман спустив густу куртину

І цю принадливу картину

Від мого погляду закрив.

М е ф і с т о ф е л ь

Чи ба, хлоп'я якого каверзує?

Таке мале, а хвацько фантазує!

Не бачив я нічого.

Г о м у н к у л

                        Та й не міг!

Ти зріс в країні десь північній,

У темноті середньовічній,

Між рицарства й попівщини вериг.

Твій зір до мороку лиш звичний.

(Розглядається).

Яке гидке слизьке каміння,

Яке витке низьке склепіння!

Прокинеться бідак — гай-гай!

Ізнов живцем у гроб лягай.

Гай, став, краса, дівчата голі

Йому ввижались в віщім сні,

І він би вжився в цій неволі,

Де не стає терпцю й мені?

Ходім відціль!

М е ф і с т о ф е л ь

                   Чи так, то й так, молодче!

Г о м у н к у л

Солдати радо йдуть у бій,

Дівчата йдуть в танець охоче,

Усяке потяг має свій.

Сьогодні ж саме празник роковий

Класичної Вальпуржиної ночі.

Там — не між цих противних стін —

В своїй стихії буде він.

М е ф і с т о ф е л ь

Такого свята щось я не чував.

Г о м у н к у л

Для здивування тут нема підстав:

Привиддя знаєш ти лиш романтичні,

Але існують також і класичні.

М е ф і с т о ф е л ь

Куди ж це ми з тобою подамось?

Колег античних не люблю чогось.

Г о м у н к у л

Північний захід — край твій, Сатано,

Південний схід одвідать нам дано.

В долині там Пеней тече поволі

Через гаї й лани широкополі;

Там рівнява прослалась аж до скал,

Де вікопомний височить Фарсал.

М е ф і с т о ф е л ь

Стій, стій! Не хочу я оповіданнів

Про боротьбу рабів проти тиранів.

Аж нудно — ледве бій оце пройшов,

Вони знічев'я заведуться знов;

Ніхто з людей і не підозріває,

Що Асмодей усе те витіває.

Неначе йде за волю боротьба,

А придивись — дубасить раб раба.

Г о м у н к у л

Та цур їм всім — така вже людська вдача.

Ізмалку в них, як знаєш, бийсь, борись,

То, може, в люди й виб'єшся колись…

Цього б ось нам підвести — от задача.

Як маєш лік — давай сюди мерщій,

А якщо ні, я випробую свій.

М е ф і с т о ф е л ь

Я знаю штучки брокенські, германські,

Та не пройду крізь засуви поганські.

Мізерний люд та навісна гречва,

А почуття нестримно порива,

В гріхи веселі хоч кого принадить,

А в нас похмурість тим гріхам лиш вадить.

То що ж робить?

Г о м у н к у л

                     Та ти ж відомий зух,

До фессалійських чарівниць-відюх

Ти б залюбки поженихався.

М е ф і с т о ф е л ь

(хтиво)

До фессалійських чарівниць? Авжеж!

Цього я здавна добивався.

Ніч в ніч із ними не вживеш,

Не хочу я тії турботи,

А для охоти, так, — не проти…

Г о м у н к у л

Розкинь свого плаща скоріш.

Він понесе, як і раніш,

Тебе із другом на зальоти;

Я присвічу.

В  а ґ н е р

(боязко)

                А я?

Г о м у н к у л

                      А ти

Тут дома мусиш в лад все привести.

Бери старі пергамени у руки, —

Життя, мов, можна скласти так і так,

І щоб добрать потрібної сполуки,

Зважай на «що», ще більш зважай на «як».

А я піду в світи шукать пригоди,

Поставлю, може, крапку ту над «і».

Велику ціль досягнемо тоді,

За ревний труд діждемся нагороди, —

І чести, й слави, і добра без меж,

А може, ще знання й чесноти теж.

Прощай!

В а ґ н е р

(смутно)

              Прощай! Тяжке мені розстання.

Боюсь, що бачу я тебе востаннє.

М е ф і с т о ф е л ь

Нум до Пенею, та прямцем!

І дядько буде — родич милий.

(Ad spectatores)[164].

Залежим ми, кінець кінцем,

Від тих, кого самі створили.

КЛАСИЧНА ВАЛЬПУРЖИНА НІЧ

Фарсальські поля[165]. Темрява.

Е р і х т о

На свято цеї ночі урочистої

Прийшла я знов, Еріхто хмуровидая,

Та не така страшенна, як ославили

Дурисвіти поети, меж не знаючи

В хвалі й хулі… Дивлюся, мов біліється

Широке поле шатрами примарними.

То привиди тієї ночі лютої…

Як часто повторялась ця жахлива річ

І буде, знать, довіку повторятися.

Ніхто ж нікому владу, взяту силою,

Без бою не віддасть, і кожен думає

Під себе нахилити всіх сусід своїх,

Хоч сам не владний над своєю волею.

Тут бій відбувсь, що став великим прикладом,

Як сила переборюється силою,

Вінок квітчастий волі розривається

І строгий лавр чоло вінчає владарю.

Помпей тут снив про щастя слави й величи,

І Цезар з ним ігрався навпереваги…

Та знає світ, яка