Читати книгу - "Майдан. Таємні файли"

кілька угруповань, які називали себе ПС. Але вони не мали контакту з проводом — просто хотіли полякати сепарів. Нашою задачею було всіх їх об'єднати в єдиний кулак».

Але 13-те число у Донецьку цілком виправдало свою репутацію нещасливого.

«У центрі Донецька у четвер ввечері відбувся мітинг прихильників єдності України та проросійська акція. Між учасниками обох зібрань вишикувався кордон міліції. За чисельністю мітинги приблизно однакові — по тисячі осіб з кожного боку, повідомляють „Новости Донбасса“. Учасники проукраїнського мітингу заявили про створення самооборони, яка допомагатиме роботі міліції. Проукраїнські активісти виголошували промови про недопустимість війни та єдність країни, співали гімн, вигукували „Слава Україні!“ та „Героям слава!“, проросійські — вигукували „Росія!“, „фукали“, слухали радянські пісні, кидали яйця та надувні кульки з водою у бік опонентів. Міліція спробувала затримати кількох проросійських активістів, але під тиском натовпу одразу ж їх відпустила. На місце мітингу прибула „швидка“. Станом на 19:37, незважаючи на те, що акції закінчилися, люди не розходяться. Міліція намагається прикрити відхід учасників проукраїнського мітингу, тоді як проросійські активісти починають вести себе агресивніше, провокують сутички, вигукують „На коліна!“. Уже є постраждалі. Станом на 20:44 міліція допомогла відійти учасникам проукраїнського антивоєнного мітингу. Правоохоронцям допомагали члени самооборони. Учасники проросійського мітингу оточили автобус міліції, у якому також були члени самооборони, розбили вікна та розбризкали газ, закинули петарди в автобус. Після сутичок троє людей опинились у лікарні, у відділенні нейрохірургії, повідомляють „Новости Донбасса“. Станом на 21:41 стало відомо, що одна людина загинула від ножового поранення під час сутичок учасників проросійського та проукраїнського мітингів. Жертвою став 22-річний хлопець, він помер у кареті „швидкої“. 17 осіб звернулося до медиків на місці події, 11 перебувають у нейрохірургії».

(УП, 13.03.2014)

Ця новина сколихнула Україну не менш, аніж перші смерті на Майдані. Тож варто поглянути на події очима очевидця.

Артур Шевцов: «Площа Леніна була розділена навпіл, посередині кордон міліції, збоку три міліцейські автобуси. Нашвидкуруч утворена самооборона взяла на себе безпосередній фізичний захист, нові організатори — переважно ліберальні — виступи на сцені. Ми вишикувались у лаву, прикриваючи собою рядових учасників. На мітингу була пересувна сцена, колонки, озвучка. Протилежна сторона поводилася агресивно, пускала в хід усе, що мала: каміння, яйця, петарди, використовувала вибухові пакети тощо, але наша акція відбувалася. Так тривало десь із годину. Потім, ближче до кінця мітингу, кордон міліції відійшов до своїх автобусів, залишивши середину площі порожньою. Було оголошено про закінчення мітингу, народ почав розходитись, і ось тут позаду нашого мітингу вискочило людей із триста. Вони вдарили нам у тил. Самооборона розвернулася до них, щоб прийняти удар, і у цей момент від Леніна по нас ударили з іншого боку. Нас менше, та ще й б'ють із двох боків. Це була несподіванка. Почалася велика бійка. Ми зрозуміли, що потрапляємо в оточення, і почали відходити до ментівських автобусів. Неорганізовані люди просто розбіглися, когось били під деревами. Нас відтіснили до автобусів, між ними маленька відстань, так, що може пройти лише одна людина, тому всі пройти між автобусами просто не встигли, саме там частину хлопців оточили. У цей час хтось крикнув: „Сідайте в автобуси, ми вас вивеземо!“. Двері відчинилися, хлопці почали залазити, потім двері зачинились, але автобус залишився стояти, орки оточили, почали бити вікна, закидати камінням, петардами, бризкати газом із балончиків. Вони були озброєні металевими ніжками від стільців та металевими прутами — видно, що готувались. Із дверей автобуса вийти неможливо, наші починають вилазити через вікна, їх оточують з іншого боку. У цей котел потрапило близько 30 людей, і почалося побиття: „бандерівці“, „уроди“, „на коліна“, „убірайтєсь с Донбасса“, „вам тут нє мєсто“. Усе відбувалося на проїжджій частині: трамвайні колії, машини, центр міста, година пік, затори. І в якийсь момент Дмитра Чернявського вдарили ножем (тоді я цього ще не знав). Поки доїхала „швидка“, минуло хвилин тридцять. Дорогою до лікарні Дмитро помер.

Мені пощастило пройти між автобусами до того, як замкнулося кільце, тому в оточення я не потрапив. Коли пройшов між автобусами, на проїзній частині вул. Постишева вирувала бійка. Людська хвиля відтіснила нас до МакДональдсу.

Після закінчення бійки я відійшов до фонтану і почав телефонувати своїм однопартійцям, щоб з'ясувати, хто де. Відповіли всі, окрім Дмитра. Із частиною хлопців ми зустрілись на бульварі Пушкіна і поїхали до нашого однопартійця додому. Дорогою намагаємось зв'язатись із Дмитром. Не відповідає. Ми заїхали до обласної травматології. Запитуємо, такий-то є? — немає. Минає година, друга. Про Дмитра жодної інформації. Посилаю людину до іншої лікарні — немає, тоді ще до однієї — немає. А потім дзвонить журналістка і каже, що знайомий знайомого працює у морзі і що туди привезли хлопця із площі Леніна. Як звати? Кажуть, Дмитро Чернявський, бо він мав при собі посвідчення журналіста, посвідчення помічника депутата. Ідемо туди. Приїздимо — на вході стоять хлопці з самооборони з синцями, забинтовані. Їх сюди привезла „швидка“. Кажуть, що приїжджали менти, забрали чиїсь документи. Ідемо в Ворошилівське РУВС, це початок другої ночі. Перед входом чекали хвилин двадцять, поки звідти вийшли співробітники з копіями документів, показали, що це Дмитро.

Смерть побратима справила на нас шалене враження, це був шок для усіх. Я Дмитра у 2010 році особисто приймав у партію. Ховали Дмитра Чернявського 15 березня. На похорон прийшло дуже багато людей, із півтисячі. Із прапорами — активісти Майдану, ультраси, всі наші. І це при тому, що день, час і місце ми не афішували».

Під враженням від смерті соратника активісти вирішили взяти паузу у протестах.

Артур Шевцов: «Після 13-го „Свобода“, „Батьківщина“, УДАР, громадські організації, журналісти утворили неформальне об'єднання під назвою „Комітет патріотичних сил Донбасу“. Ми хотіли зробити центр спротиву, до нас доєднався донецький „Комітет виборців України“. Почали видавати власну газету, яку випускають і досі, — „Говорит Донецк“ — а зараз „Говорит Донбасс“). Ми використали зв'язки в Укрпошті, і вісімдесят тисяч примірників розповсюджувалися поштарями просто у поштові скриньки. Покривали великі масиви у різних районах міста.

З огляду на небезпеку більше місяця проукраїнські сили не проводили масових акцій на вулицях Донецька. Наступну велику акцію організував Комітет патріотичних сил Донбасу 17 квітня, і вона відбулася спокійно. Ми багато зробили з погляду безпеки: були й рації, і перцеві балончики, 10 команд на автівках вели розвідку містом. Плюс ми пустили чутку, що збираємося навмисне, щоб виманити сепарів з обласної ради, і щойно вийдуть, туди зайде спецназ. Тому вони не вийшли.

Наступна акція відбулась 28 квітня — її організаторами