Читати книгу - "Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо"

нами все, що захоче, все дати і все відібрати. Так поступово відкривав я йому очі. Він слухав з великою увагою. З радісним зворушенням поставився він до мого оповідання про Ісуса Христа, посланого на землю спокутувати наші гріхи, про наші молитви богові, що завжди чує нас, хоч він і далеко від нас на небесах. Одного разу він сказав мені:

— Коли ваш бог живе вище за сонце і все ж таки чує вас, то, виходить, він більший від Бенамукі, бо Бенамукі не так далеко, а чує нас лише на високих горах, Де він живе, коли ми ходимо туди розмовляти з ним.

— А ти ходив коли-небудь на ті гори, щоб розмовляти з ним? — спитав я.

— Ні, - відповів він, — молодь ніколи не ходить, а ходять лише старі, яких ми звемо «увокекі». Вони ходять туди й говорять там: «О!» (так називав він моління).

Увокекі потім приходять додому й кажуть усім, що говорив їм Бенамукі.

Скільки я міг зрозуміти з його пояснень, їхнє плем'я зве «увокекі» своїх священиків чи жерців.

З усього цього я зробив висновок, що священики є навіть у найнеосвіченіших язичників, а повивати релігію таємницею, щоб забезпечити повагу народу до священиків, властиво не тільки католицькій, а, мабуть, усім релігіям на світі.

Я всіма способами намагався пояснити П'ятниці це шахрайство і сказав йому, що запевнення їх дідів, ніби вони ходять на гори говорити «О!» богові Бєнамукі і ніби він оповіщає їм там свою волю, — найчистіша брехня, а якщо вони з ким-небудь і розмовляють на горі, то хіба що з злим духом. Тут я докладно розказав про диявола, про його повстання проти бога, про його ненависть до людей та про її причини. Розповів, як він удає з себе бога серед богів, не просвічених словом божим, і примушує їх поклонятись йому замість бога; на які хитрощі він піднімається, щоб занапастити людський рід, як він потай пролазить у нашу душу, потураючи нашим пристрастям, як він уміє наставляти нам пастки, пристосовуючись до наших нахилів і таким чином примушує людину спокушати саму себе та йти на загибель. Я переконався, що дати йому правдиве уявлення про диявола було не так легко, як про існування бога. Природа допомагала всім моїм аргументам, якими я доводив необхідність існування великої первопричини, існування керівної сили, таємничого провидіння та справедливість віддавання почестей тому, хто створив нас, і таке інше. Та це не допомагало створити уявлення про злого духа, про його походження, його природу і, особливо, про його нахил творити зло самому та примушувати нас робити зло. Одного разу бідолашне створіння так збентежило мене своїм цілком природним і невинним запитанням, що я просто не знав, що йому сказати. Перед тим я дуже багато говорив йому про могутність бога, про його велику огиду до гріха і про те, як він карає вогнем тих, хто чинить беззаконня. Я говорив, що, створивши всіх нас, він може знищити нас і цілий світ за одну мить. Дикун весь час слухав мене дуже серйозно. Після цього я розповів йому, як диявол змагається з богом в серцях людей і вживає всіх хитрощів та підступів, щоб розладити добрі наміри провидіння і зруйнувати царство Христа на світі.

— Гаразд, — сказав П'ятниця, — але ти кажеш, що бог дуже сильний та великий; хіба ж він не такий сильний, як диявол?

— Так, так, П'ятнице, — відповів я, — бог сильніший за диявола, і тому ми благаємо бога, щоб він повалив його під наші ноги, щоб він дав нам змогу опиратись його спокусам і погасити його вогненні стріли.

— Але, — сказав він знову, — якщо бог сильніший, могутніший за диявола, то чому бог не вб'є його, щоб той не робив більше зла?

Я був дуже вражений цим запитанням, бо, хоч і був тоді вже старою людиною, але богослов з мене був ще молодий, а казуїст досить поганий. Спочатку я не знав, що сказати. Я удав, ніби не розслухав його, і спитав, що він сказав. Та він був надто зацікавлений моєю відповіддю, щоб забути своє запитання, і повторив його достотно тими ж самими словами, що я навів вище. На той час я вже трохи опам'ятався і сказав:

— Наприкінці бог суворо покарає його, бог береже його для суду, щоб вкинути потім у бездонну яму, де він горітиме у вічному вогні.

Ця відповідь не задовольнила П'ятницю, і він повторив мої слова:

— Береже! Не розумію, чому не вбити диявола тепер, не вбити його давно?

— Ти можеш також запитати мене, — сказав я, — чому бог не вбиває тебе й мене, коли ми чинимо тут зло та ображаємо його. Нас зберігають для каяття і для того, щоб згодом простити.

Він трохи замислився.

— Гаразд, виходить, — сказав він надзвичайно палко, — це добре, так, виходить, ви, я, диявол і все зле, все зберігається для каяття, і бог простить усім.

Тут він знову остаточно побив мене, і це показало мені, які прості й природні здогади ведуть розумне створіння до пізнання бога та служіння йому і як властиво це нашій природі. Адже ніщо, крім божественного одкровення, не може дати нам пізнати Ісуса Христа, посланого ради нашої спокути, посередника Нового завіту й нашого оборонця коло підніжжя престолу божого. Я сказав, що ніщо, крім божественного одкровення, не може утворити цього в нашій душі, і тому євангеліє господа нашого й спасителя Ісуса Христа, а саме слово боже та дух святий, обіцяні як керівники та просвітителі його людності, є конче потрібні навчителі душ людських у спасенному пізнанні бога, а разом і спосіб урятуватися.

Ухилившись від продовження цієї розмови з моїм слугою, я швидко підвівся, ніби мені треба було вийти. Виславши його з якогось приводу, я почав гаряче просити бога дати мені спроможність навчити це бідне створіння з допомогою його духа, сприйняти серцем світло пізнання бога в Христі, помиривши його з самим собою. Я просив навчити мене говорити йому про боже слово так, щоб переконати його сумління, відкрити його очі і спасти його душу.

Коли він знову прийшов до мене, я почав з ним довгу розмову про спасіння людей визволителем всього світу і про євангельську істину, що провіщається з неба, тобто про каяття перед богом та про віру в нашого все» благого господа Ісуса.

Далі, як вмів, я пояснив йому, чому всеблагий наш визволитель прибрав подоби не ангела, а нащадка Авраамового, і що через це впалі ангели не зможуть спастись, бо він