Читати книгу - "Північне сяйво"

деймони повільно виходили з приміщення, поплентався до подруги крізь глибокий сніг.

— Вони — це як склеп у Джордані, це деймони!

— Так, тихо. Не кажи Білі. І нікому більше не кажи. Ходімо назад.

Позаду них гусак могутньо махав крилами, закидаючи снігом сліди. Від'єднані деймони виходили і скупчувалися поряд, видаючи слабкі сумовиті вигуки втрати і прагнення. Коли відбитки зникли під снігом, гусак повернувся, щоб зібрати всіх деймонів разом. Він заговорив, і вони один за одним почали міняти форму, хоч страшно було бачити, яких зусиль це їм коштувало, зрештою, вони всі обернулися на птахів. Як неоперені пташенята, вони стежили за деймоном відьми, махаючи крилами, і падаючи, і підбігаючи по снігу, і, зрештою, з великими труднощами злітаючи. Вони піднялися кривою лінією, бліді та химер-

ні на тлі глибокого темного неба, потроху набираючи висоту, хоч якими слабкими і безсилими не були деякі з них. Але кілька деймонів втрачали свою волю і починали падати вниз, тоді великий сірий гусак кружляв поряд і підтримував їх, обережно вертаючи до зграї. Потім їх не стало видно в абсолютній темряві. Роджер потягнув Ліру за руку.

— Швидше, — сказав він, — вони майже зібралися. Вони незграбно пішли геть та приєдналися до Білі, який

задкував з-за рогу головної будівлі. Діти вже втомилися, дорослим вдалося домогтися порядку, і всі, штовхаючись, стали в нерівну лінію перед парадним входом. Ліра і два хлопці вислизнули з-за рогу та змішалися з іншими дітьми, але перед тим Ліра встигла сказати:

— Передайте всім дітям, щоб вони були готові до втечі, їм потрібно знати, де лежить їхній теплий одяг, щоб взяти його і втекти, коли ми подамо сигнал. І вони повинні тримати це в секреті, зрозуміло?

Білі кивнув, а Роджер запитав:

— Яким буде сигнал?

— Пожежна тривога, — відповіла Ліра. — Коли настане час, я подам сигнал.

Вони чекали, поки їх позначать у списку. Якби хто-не-будь в Облатковому братстві якось стосувався школи, їм було б значно легше, тому що діти не були поділені на групи, кожну дитину відмічали у загальному списку, який, звичайно, не дотримувався алфавітного порядку, а до того жоден з дорослих не звик підтримувати порядок та контролювати дітей. Отже, навколо панувала плутанина, незважаючи на те що ніхто вже не бігав.

Ліра уважно спостерігала за ними і помітила це. Вони були нездатні навести лад. Вони мали багато слабких місць, ці люди, — вони недооцінювали пожежні навчання, вони не знали, де зберігається верхній одяг, вони не могли змусити дітей вишикуватись — їхні недоліки мали стати її Перевагами.

Коли вони вже майже закінчили, ще одна річ відвернула увагу всіх від шикування — її Ліра вважала найгіршою.

Всі прислухалися до якогось звуку. Голови почали повертатися та шукати в темному небі цепелін, чий газовий двигун виразно стугонів у повітрі.

Єдине, з чого можна було радіти, — те, що звук долинав З іншого напрямку — протилежного тому, куди полетів Сірий гусак. Але лише в цьому був плюс. Невдовзі дирижабль можна було побачити, і в натовпі розлігся задоволений гомін. Його товсте срібно-глянцеве тіло повисло над вулицею з ліхтарями, його власні ліхтарі світили вниз ' із носа, а під ним знаходилась гондола з пасажирами.

Пілот скинув швидкість і розпочав складну справу зниження. Ліра тепер зрозуміла, для чого була товста щогла — зазвичай до неї пришвартовувався дирижабль. Поки дорослі заводили всередину дітей, які озиралися назад і показували пальцями, команда обслуговування на землі залізла по драбинах на щоглу і готувалася прив'язати мінре-пи. Двигун гуркотів, снігові закрути здіймалися з землі. Потім в ілюмінаторах з'явилися обличчя пасажирів.

Ліра подивилася назад — помилки не могло бути. Пантелеймон притиснувся до неї і, ставши диким котом, з ненавистю зашипів, тому що крізь вікно з цікавістю дивилася красива темноволоса пані Кольтер, яка тримала на колінах свого золотавого деймона.

16

Срібна гільйотина

Ліра миттю заховалася під росомашачий каптур і з іншими дітьми пройшла через подвійні двері всередину. Було достатньо часу, аби придумати, що сказати, коли вони зустрінуться віч-на-віч; зараз у неї була інша проблема: де сховати свій верхній одяг, щоб користуватися ним, не просячи дозволу.

На щастя, всередині був абсолютний безлад, тому що дорослі намагалися поквапити дітей, щоб звільнити дорогу новоприбулим пасажирам цепеліна, отже, ніхто не заважав. Ліра зняла свою куртку, панчохи і чоботи й склала їх, а потім попрямувала з рештою дітей коридорами до гуртожитку.

Там вона швидко підсунула тумбочку до кутка, залізла на неї і натиснула на стелю. Панель піднялась, як і говорив Роджер, і в цю щілину вона запхала чоботи та панчохи. Тут вона пригадала — дістала алетіометр зі своєї сумки і заховала його до внутрішньої кишені куртки, а потім поклала і її до схованки.

Вона стрибнула вниз, відсунула тумбочку на місце і прошепотіла Пантелеймону:

— Ми маємо вдавати з себе дурнуватих, поки вона нас не побачить, а потім ми їй скажемо, що нас викрали. І ні слова про циган, а особливо про Йорика Бернісона.

Тепер Ліра усвідомлювала, що весь її страх був пов'язаний з пані Кольтер, як стрілка компаса пов'язана з полюсом. З усіма іншими речами, які вона бачила, і навіть

із жахливою жорстокістю інтерсекції вона б могла впоратися, вона була досить сильною, але думка про те миле-обличчя і м'який голос, образ тієї золотавої грайливої мавпи змушував все в її шлунку перевертатися, викликав нудоту і запаморочення.

Але цигани наближалися. «Думай про це. Думай про Йорика Бернісона. Не виказуй себе», — сказала вона собі і пішла до їдальні, з якої долинав галас.

Діти стояли в черзі за гарячими напоями — дехто все ще був одягнутий в куртки з вугільного шовку. Всі розмовляли лише про цепелін та його пасажирів.

— То була вона — з деймоном-мавпою…

— Тебе також вона забрала?

— Вона сказала, що напише моїй мамі і татові, і я клянуся, що вона не…

— Вона не говорила нам про вбивства дітей. Вона ніколи про це не згадувала…

— Та мавпа, деймон, він мерзотник — спіймав мою Карросу і ледве не вбив її — я відчував слабкість…

Вони були такими ж наляканими, як і Ліра. Вона знайшла Енні та інших і сіла поруч з ними.

— Послухайте, — сказала вона, — можете тримати це В секреті?

— Так!

Всі три обличчя — пожвавлені від чекання — обернулися до неї.

— Існує план втечі, — почала Ліра стиха. — Деякі люди їдуть сюди, щоб забрати нас, і вони будуть тут приблизно Лй день. Може, скоріше. Що повинні робити