Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

— Стріляти треба тільки напевне. Він іде просто в обійми власній загибелі, просто на нок-рею і до мотузка, який так давно його жде.

— Побий мене грім! — вигукнув лорд Джуліан. — Цей англієць, мабуть, неабиякий сміливець, якщо встряває в бій із такими нерівними силами. Але для командира обережність часом важить набагато більше, ніж хоробрість.

— Але хоробрість частенько розтрощує силу, — заперечила Арабелла.

Лорд глянув на неї й помітив, що вся вона непомірно збуджена, але без будь-яких ознак тривоги. Лорд Вейд уже не дивувався. Бо таки справді ця дівчина ніяк не схожа на тих жінок, з якими йому доводилося зустрічатися досі.

— А зараз, — сказав він, — дозвольте відвести вас униз.

— Звідси мені краще видно, — відмовилася вона й тихо додала: — Я молюся за цього англійця. Він справді хоробрий!

У думці лорд Джуліан кляв і сміливість і відвагу невідомого співвітчизника.

«Арабелла» йшла зараз курсом, лінія якого пролягала якраз між двома іспанськими кораблями. Лорд Джуліан, дивлячись на корабель, вигукнув:

— Він таки справді божевільний! Сам лізе смерті в зуби! Коли він опиниться між двома іспанцями, вони роздавлять його на тріски. Не дивно, що цей чорношкірий іспанський телепень не стріляє. На його місці я зробив би так само.

Ось адмірал підвів руку. На шкафуті засурмили, і канонір на баку випалив із двох гармат. Пролунав залп, і лорд Джуліан побачив, як позаду англійського корабля і з лівого борту в нього знялося два каскади води. Майже одночасно з мідних гармат на носі «Арабелли» вихопилося два стовпи полум’я. Одне ядро спінило воду, обливши бризками дозорців на кормі, а друге, врізавшись у носову частину «Мілаґроси», струсонуло весь корабель і розсипалося на дрібні осколки. У відповідь «Гідальго» пальнув по «Арабеллі» зі своїх носових гармат, але навіть з такої близької відстані — якихось двісті-триста ярдів — жодне ядро не влучило в ціль.

На відстані в сто ярдів, поки іспанці перезаряджали гармати, «Арабелла» підійшла трохи ближче і дала залп по «Мілаґросі», перетворивши цього разу на уламки і бушприт. Втративши управління, іспанський корабель безпорадно відхилявся ліворуч. Дон Міґель брутально вилаявся. Різким поворотом стерна «Мілагросу» вдалося поставити на попередній курс, і знову вступили в бій її передні гармати. Однак іспанці взяли занадто високий приціл, і одне ядро, порвавши ванти, тільки дряпнуло грот-щоглу «Арабелли», а друге упало в воду. Коли ж, нарешті, дим від пострілів розвіявся, виявилося, що англійський корабель ішов тим самим курсом, який, на думку лорда Джуліана, мав привести його до загибелі, і рухався вже майже між двома іспанськими кораблями.

Лорд Джуліан завмер, а міс Бішоп, цупко вчепившись за поручні, дихала швидко-швидко. Перед очима в неї майнуло спотворене люттю обличчя дона Міґеля і кілька викривлених посмішкою облич гармашів.

Нарешті «Арабелла» всім корпусом ввійшла між ворожі кораблі. Дон Міґель щось різко крикнув сурмачеві, який, забравшись на ют, стояв коло адмірала. Сурмач уже приготувався дати сигнал, щоб стріляли з бортових гармат, але не встиг і піднести сурму до губів, як адмірал сіпнув його за руку. Тільки зараз дон Міґель, як досвідчений моряк, зрозумів, що він надто довго зволікав, і капітан Блад скористався з його неповороткості. Тепер спроба обстріляти «Арабеллу» призвела б до того, що «Мілаґроса» і «Гідальґо» обстрілювали б одне одного. Дон Міґель, хоч і з запізненням, наказав стерновим різко повернути ліворуч, щоб зайняти зручнішу позицію. Проте і цей наказ спізнився. «Арабелла», пропливаючи між іспанськими кораблями, наче вибухнула полум’ям: по «Мілаґросі» і по «Гідальґо» одночасно вдарили тридцять шість її бортових гармат.

Приголомшена ревом гармат, міс Бішоп від сильного поштовху корабля втратила рівновагу і була б упала, коли б не схопилася за лорда Джуліана, який, учепившись за поручні, ледве встояв сам. Палубу враз огорнула хмара їдкого диму, від якого люди на іспанському кораблі почали кашляти й задихатися.

Із зловісної плутанини і метушні на шкафуті розносилися люта іспанська лайка і крики покалічених людей. «Мілаґроса» ледве посувалася вперед: в її борту зяяли великі пробоїни, фок-щоглу було розтрощено, а в натягнутій над палубою сітці чорніли уламки рей. Ніс корабля було знівечено: одне з ядер розірвалося всередині носової каюти, перетворивши її на купу трісок.

Дон Міґель несамовито викрикував якісь накази, раз у раз тривожно вдивляючись у густу заслону порохового диму, що поволі повз до корми. Він силкувався побачити, яка доля спіткала «Гідальґо».

Та ось у поріділій хмарі диму почали вимальовуватись обриси величезного червоного корабля. Контури його корпусу ставали дедалі різкішими. Щогли були оголені, і лише на бушприті ледве надимався парус.

Замість того щоб іти далі своїм курсом, як очікував дон Міґель, «Арабелла» під прикриттям диму розвернулась і швидко йшла на зближення з «Мілаґросою». І ще до того, як очманілий від несподіванки адмірал міг що-небудь второпати, почувся тріск дерева, скрегіт металу і брязкіт абордажних гаків, що немов щупальця вп’ялися в борти й палубу «Мілагроси».

Димова завіса за кормою нарешті прорвалась, і адмірал побачив, як «Гідальґо», перехилившись на лівий борт, швидко йшов на дно. Ще кілька хвилин — і над кораблем зімкнуться хвилі. Охоплена панікою команда поспішала спустити на воду шлюпки.

Приголомшений цим страхітливим видовищем, дон Міґель іще не встиг перевести божевільного погляду з «Гідальґо» на «Мілагросу», як на її палубу з несамовитим галасом і ревом вдерлися пірати капітана Блада. Ніколи ще впевненість у перемозі не змінювалася так блискавично розпачем, ніколи ще мисливець не перетворювався так швидко й несподівано на безпорадну жертву. А іспанці опинилися саме в такому становищі. Раптовий абордаж після бортового залпу «Арабелли» захопив їх зненацька, у хвилину найбільшої розгубленості. Кілька офіцерів дона Мігеля ще мужньо намагалися дати відсіч нападникам, але іспанці, що ніколи не відзначалися хоробрістю в рукопашному бою, розгубилися остаточно, бо знали, з яким страшним противником доведеться битися. Купки іспанців не витримували шаленої навали піратів і, розсипаючись, відступали зі шкафуту до корми й носової частини корабля. А поки тут, на верхній палубі, точився цей короткий бій, друга група корсарів увірвалась через головний люк на нижню палубу і захопила канонірів, які стояли біля своїх гармат.