Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

про Дебру. — Вона може не захотіти мати справу з тим, яким я став, а я не хочу жалості.

— Не турбуйся, — втішив його я. — Дебора начисто позбавлена ​​жалості.

— Скажи їй, що зі мною все гаразд і я повернувся до Вашингтона, — продовжив Кайл. — Так буде краще.

— Для тебе, ймовірно, краще, — зауважив я. — Але мене вона просто вб'є.

— Ти не розумієш...

— Ні, це ти не розумієш! Вона звеліла мені тебе повернути. Дебора так вирішила, і я не смію її не послухатися. У моєї сестри дуже важка рука.

Деякий час Чатскі мовчав. Потім я почув, що він важко зітхнув.

— Я просто не знаю, чи зможу я це зробити.

— Мені неважко повернути тебе на ферму з алігаторами. — радісно сказав я.

Після цього він надовго замовк. Я виїхав у долину Алігаторів, знайшов на шосе знак розвороту і, зробивши його, потім рушив у бік помаранчевої заграви на обрії, якими були вогні Маямі.

Глава 26

До першого справжнього вогнища цивілізації ми їхали в тихі. Вогнище це розташовувалося в декількох милях від з'їзду з платної дороги і складалося з декількох житлових кварталів і торгового центру. Чатскі випрямив спину і, дивлячись на вогні будинків, сказав:

— Мені треба подзвонити.

— Можеш використовувати мій телефон, якщо згоден компенсувати витрати за роумінг.

— Мені потрібна наземна лінія, — заявив він. — Телефон-автомат.

— Боюся, ти втратив зв'язок з реальністю. Телефон-автомат зараз вкрай важко знайти. Тепер ними ніхто не користується.

— Візьми оцей поворот. — сказав він, і я з'їхав униз по пандусу, хоча це жодним чином не наближало мене до давно заслуженого нічного сну.

Приблизно через милю ми знайшли крамничку, біля вхідних дверей якої на стіні зберігся платний телефон-автомат. Я допоміг Чатскі доскакати до телефону, і він, притулившись до пластикового прикриттю навколо апарата, підняв трубку.

— Почекай там. — промовив він, що звучало доволі владно для людини, яка навіть ходити не могла без допомоги іншої істоти.

Але сперечатися я не став. Повернувшись до автомобіля, я сів на капот і став чекати, коли Чатскі закінчить базікати.

Поруч із моєю машиною зупинився старий Buick, з нього висипала група невисоких, смаглявих людей у ​​брудному робочому одязі. Роботяги рушили до крамнички. Вони з подивом подивилися на одноногу, із гладко поголеною головою людину, але, будучи створіннями ввічливими, нічого не сказали. Коли вони увійшли в магазин і за ними з шипінням зрушили автоматичні скляні двері, я раптом відчув, як на мене накотилася страшна втома. День виявився нескінченно довгим, шия скам'яніла, і я за весь цей час нікого не вбив. Схоже, я зовсім розклеївся, і мені дуже хотілося поїхати додому, щоб завалитися в ліжко.

Мені було цікаво, куди доктор Данко відвіз Доукса? Втім, це не мало значення, і мене просто мучила допитливість. Але те, що він кудись повіз сержанта, щоб приступити незабаром до любої операції, було єдиною доброю новиною уже на протязі великої кількості часу, і, думаючи про це, я відчував, як по тілу розтікалося тепло. Я був вільним. Доукс зник. Крок за кроком він ішов із мого життя, звільняючи мене від підневільної служби на дивані Рити. Тепер я знову зможу жити повноцінним життям.

— Хей, друже! — почув я поклик Чатскі. Щоб краще привернути мою увагу, він розмахував обрубком лівої руки. Я зісковзнув із капота і попрямував до нього. — Все в порядку, — оголосив він. — Поїхали.

— Звісно, — сказав я. — І куди ж?

Чатскі подивився в темну даль, і я побачив, як напружилися його жовна. Світло ліхтарів крамнички заливав комбінезон Кайла і висвітлював обличчя. Дивно, як змінюється вигляд людини, якщо їй поголити не тільки голову, але й брови. Це дуже нагадувало клоунський грим із фантастичного фільму з низьким бюджетом. Незважаючи на те що Чатскі, вдивляючись у горизонт, хотів здаватися страшно крутим і рішучим, з боку він виглядав безглуздим другосортним персонажем якоїсь стрічки.

— Відвези мене в мій готель, друже. Мені треба попрацювати.

— А як щодо лікарні? — запитав я, розуміючи, що він поки не був у змозі вирізати собі тростину з твердого тиса і ступити на стежку війни. Але Чатскі похитав головою.

— Я в порядку. Я буду в порядку.

Я багатозначно поглянув на пару марлевих тампонів і запитально підняв брови. Адже рани ще зажили не настільки, щоб можна було зняти пов'язки, і, крім того, Чатскі напевно повинен був відчувати слабкість.

Він подивився на свої обрубки і обм'як. Мені здалося, ніби Чатскі на мить став нижче ростом.

— Зі мною все буде гаразд, — промовив він, знову випрямившись. — Поїхали. — він виглядав таким втомленим і сумним, що мені вистачило мужності вимовити лише одне.

— Добре.

Чатскі пристрибав до дверцят із боку пасажирського сидіння і схилився мені на плече. Я допоміг йому забратися в автомобіль. З дверей крамнички вивалилися роботяги з бляшанками пива і свинячими реберцями в руках. Їх водій посміхнувся мені. Я посміхнувся у відповідь і закрив дверцята.

— Crocodilios35. — сказав я по-іспанськи, кивнувши у бік Чатскі.

— Аа, — кивнув водій. — Lo siento36. — він сів за кермо, а я, обійшовши автомобіль, забрався на своє місце.

Більшу частину шляху Чатскі зберігав мовчання. Однак, як тільки ми в'їхали на Ай-95, Кайл почав сильно тремтіти.

— О, чорт, — сказав він. Я подивився на нього. — Ліки, — пояснив Чатскі. — їх дія закінчується. — його зуби почали стукати, і йому довелося тримати щелепи руками. Його дихання стало нагадувати шипіння, і я побачив, як по безволосому обличчі покотилися струмки поту.

— Може, все ж переглянеш своє ставлення до лікарні? — запитав я.

— У тебе не знайдеться щось випити? — запитав він. Доволі дивна зміна теми, як для мене.

— Мені здається на задньому сидінні є пляшка води.

— Випивка, — повторив він. — Водка, чи віски.

— Як правило, я не тримаю алкоголю в машині.

— Лайно. просто привези мене в готель.

Я так і зробив. Лише з однієї причини, яка була відома тільки йому, Чатскі зупинився в розташованому в Коконат Гроув готелі «Мьютайні». Свого часу це був один із найперших розкішних готелів високоповерхівок у цьому районі і там селилися моделі, кінорежисери, наркобарони та інші знаменитості. «Мьютайні» як і раніше залишався дуже хорошим, хоча померк