Читати книгу - "Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча"

фізиків і хіміків, із Німеччини до СРСР відправляли також механіків, електротехніків, склодувів тощо. Деяких фахівців знаходили в таборах військовополонених, до прикладу, Макса Штайнбека, майбутнього радянського академіка і віце-президента АН НДР. Усього в атомному проекті в СРСР працювали не менше тисячі німецьких фахівців. Із Берліна була повністю вивезена лабораторія фон Арденне з урановою центрифугою, обладнання Кайзерівського інституту фізики, документація, реактиви. У рамках атомного проекту були створені лабораторії “А”, “Б”, “В” і “Г”, науковими керівниками яких стали вчені, які прибули з Німеччини.

Лабораторією “А” керував барон Манфред фон Арденне, талановитий фізик, який розробив метод газодифузійного очищення і розділення ізотопів урану в центрифузі. Спочатку його лабораторія розташовувалася на Жовтневому полі в Москві. До кожного німецького спеціаліста було приставлено по п’ять-шість радянських інженерів. Пізніше лабораторія фон Арденне переїхала до Сухумі, а на її місці влаштували Лабораторію № 2, яка згодом виросла у відомій Курчатовський інститут. У 1947 році М. фон Арденне удостоївся Сталінської премії за створення центрифуги для очищення ізотопів урану в промислових масштабах. А через шість років М. Фон Арденне став двічі Сталінським лауреатом.

Ніколаус Ріль став керівником лабораторії “Б”, яка провадила дослідження в галузі радіаційної хімії та біології на Уралі (нині місто Снєжінск). Отримавши визнання в СРСР як дослідник і талановитий організатор, що вміє знаходити ефективні рішення найскладніших проблем, доктор Ріль став однією із ключових фігур радянського атомного проекту. Після успішного випробування радянської бомби він став Героєм Соціалістичної Праці та лауреатом Сталінської премії.

Роботи лабораторії “В”, організованої в Обнінску, очолив професор Рудольф Позе, один із “піонерів” у галузі ядерних досліджень. Під його керівництвом були створені реактори на швидких нейтронах, перша в Союзі АЕС, почалося проектування реакторів для підводних човнів. Об’єкт в Обнінську став основою для організації Фізико-енергетичного інституту імені А. І. Лєйпунского. Р. Позе працював до 1957 року в Сухумі, потім — в Об’єднаному інституті ядерних досліджень у Дубні.

Керівником лабораторії “Г”, розміщеної в сухумському санаторії “Агудзери”, став Ґустав Герц, племінник знаменитого фізика XIX століття, сам доволі успішний учений. Він отримав визнання за серію експериментів, що стали підтвердженням теорії атома Нільса Бора і квантової механіки. Результати його успішної діяльності в Сухумі в подальшому були використані на промисловій установці, побудованій у Новоуральску, де в 1949 році була вироблена начинка для першої радянської атомної бомби РДС-1. За свої досягнення в рамках атомного проекту Ґустав Герц у 1951 році удостоївся Сталінської премії.

Треба зазначити, що німецькі фахівці не були ображені радянською владою: всі вони приїхали зі своїми сім’ями, привезли з собою меблі, книги, картини, були забезпечені гарними зарплатами і харчуванням. Багатьом із них дозволили повернутися на батьківщину (природно, в НДР), за умови дачі підписки про нерозголошення впродовж 25 років відомостей про свою участь у радянському атомному проекті.

12 квітня 1943 року, виконуючи рішення Державного комітету оборони — приступити до атомного проекту, Академія наук прийняла секретну постанову про створення спеціальної лабораторії для І. Курчатова, відомої зараз як “Лабораторія № 2”.

У розпорядження І. Курчатова надали сто московських прописок (для проживання в Москві був потрібен спеціальний дозвіл). Він також отримав право демобілізувати людей із Червоної армії. Найкращі мізки різних наукових спеціалізацій були задіяні для роботи в лабораторії з усіх кінців країни. Вже до кінця 1945 року І. Курчатову вдалося зібрати серйозну команду вчених кількістю понад сто осіб, серед яких А. Аліханов, І. Кікоін, Ю. Харітон, Г. Фльоров, В. Давідєнко, Б. Дубовскій, І. Жежерун, Є. Бабулєвич, І. Панасюк та ін.

Радянська бомба потужністю 22 кілотонни вперше була випробувана на полігоні в Сєміпалатінску (Казахстан) 29 серпня 1949 року. Саме ця бомба, зашифрована як виріб № 501, або РДС-1, ліквідувала монополію США на ядерну зброю.

Найцінніші дані про роботу над атомною бомбою в США, здобуті розвідниками, дуже сприяли просуванню радянського ядерного проекту, істотно пришвидшивши в такий спосіб досягнення кінцевої мети. Участь німецьких учених в атомному проекті, як і успіхи розвідників, також багато в чому сприяла появі радянської атомної зброї. Варто визнати, що без внеску тих і інших розвиток атомної промисловості та створення атомної зброї в СРСР розтягнулися б на довгі роки.

“Шмайсер” та “калаш”

Автомат АК-47, створений радянським конструктором М. Калашніковим, вважається одним із найкращих зразків індивідуальної автоматичної зброї. Дуже вдала конструкція автомата дозволила йому здобути величезну популярність у світі. Проте чи справді автомат Калашнікова є оригінальною радянською розробкою?

Офіційно вважається, що М. Калашніков створив “найкращу в світі зброю” у 1947 році. Однак мало хто знає про те, що “підмайстром” у молодого і малограмотного старшого сержанта М. Калашнікова (конструкторові було всього 28 років) з 1946 року примусово працював великий німецький конструктор стрілецької зброї 63-річний Гуґо Шмайсер, розробник знаменитого “шмайсера” — штурмової гвинтівки “SturmGewehr-44” (StG-44).

Штурмова гвинтівка Г. Шмайсера StG-44 дуже схожа на АК-47 М. Калашнікова

Німецький автомат StG-44 був розроблений у Німеччині в 1944 році. Їх було випущено близько 450 тисяч штук. Таким чином, серед автоматів сучасного типу він став першою розробкою, що її виробляли масово. Від пістолетів-кулеметів Другої світової війни “шмайсер” вирізнявся значно більшою дальністю прицільної стрільби, насамперед за рахунок використання так званого проміжного патрона, потужнішого і з кращою балістикою, ніж пістолетні патрони, що їх використовують у пістолетах-кулеметах.

Після війни в серпні 1945 року з деталей,