Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

потім нарочито розправила своє безнадійно рване й брудне чорне плаття.

Опанувавши себе як слід, вона знову звернула увагу на Кейт, оглянула її від голови до п'ят.

— А ви смертна, люба? — спитала вона зрештою.

— Ну… так, — сказала Кейт.

— Це видно з вашого дивного одягу. О, так. Що ж, тепер ви знаєте, який вигляд має світ з іншого боку, так, люба? Яка ваша думка про нього?

Кейт пояснила, що вона поки що не знає, що думати. Тор сів на підлогу, притулив велику голову потилицею до стіни й примружив очі. Кейт здавалося, що він готує себе до чогось.

— Були часи, коли не було великих відмінностей, — продовжувала стара жінка. — Раніше тут було чудово, знаєте, просто чудово. Йшли на певні поступки один одному. Були, звісно, й жахливі сварки, жахливі бійки, але насправді все було чудово. А тепер? — вона втомлено зітхнула й змела рукою щось зі стіни.

— О, все погано, — сказала вона, — все дуже погано. Розумієте, все на все впливає. Наш світ впливає на ваш світ, ваш світ впливає на наш світ. Іноді дуже важко зрозуміти, у чому полягає цей вплив. І любити ці впливи часто теж дуже важко. Тепер вони здебільшого важкі й погані. Але наші світи багато в чому так сильно схожі. Там, де у вашому світі є будівля, там і у нас є споруда. Може це буде невеличкий брудний пагорб, або вулик, або хатинка на кшталт моєї. Можливо, це буде щось величніше, але щось обов'язково буде. Торе, любий, з тобою все гаразд?

Бог Грому заплющив очі й кивнув. Його лікті спиралися на коліна. Рвані стрічки з нічної сорочки Кейт, якими від обмотав ліву руку, намокли й послабли. Він ліниво зняв їх.

— І там, де чомусь як слід не дали ради у вашому світі, — продовжувала белькотіти стара, — скоріше за все і в нашому воно з'явиться. Ніщо не зникає. Жодна прихована провина. Жодна невисловлена думка. Воно може стати в нашому світі новим могутнім богом, або ж просто гнусом, але обов’язково тут з’явиться. Зараз це частіше гнус, ніж новий могутній бог. О, зараз набагато більше гнусу й набагато менше безсмертних богів, ніж було колись.

— Як може ставати менше безсмертних богів? — спитала Кейт. — Я не хочу бути педантичною, але…

— Ну, люба, безсмертність буває різна. Тобто, якщо я закріплю цей ніж як слід, а потім кинуся на нього, розігнавшись, от тоді побачимо, хто безсмертний, а хто ні.

— Тсулі… — не розплющуючи очі застережив Тор.

— Один за одним ми йдемо. Йдемо, Торе. Ти один з небагатьох, кому не байдуже. Досить мало залишилося тих, хто встояв перед алкоголізмом і онксом.

— А що це? Якась хвороба? — спитала Кейт.

Вона знов починала сердитися. Після того, як її витягли проти волі з квартири й протягли на держаку молота через усю східну Англію, її ще й залишили спілкуватися з божевільною жінкою, що мала схильність до самогубства, а сам Тор тим часом просто сидів, його все влаштовувало, а вона мала докладати зусиль, які вона не мала настрою докладати.

— Онкс — це така недуга, люба, від якої страждають лише боги. Це означає, що ти більше не можеш терпіти буття богом, тому воно буває тільки в богів.

— Зрозуміло.

— На останній стадії просто лягаєш на землю і якийсь час по тому з твоєї голови виростає дерево, й на тому кінець. Ти знову єднаєшся з землею, просочуєшся в її кишки, течеш по її артеріях і зрештою виходиш на поверхню величним потоком чистої води, а потім у тебе скоріше за все зіллють багато хімічних відходів. У наші часи погано бути богом, навіть мертвим.

— Що ж, — сказала вона, поплескавши по колінах. Вона подивилася на Тора, а той розплющив очі, але виключно для того, щоб розглядати суглоби та кінчики своїх пальців. — Що ж, я чула, що в тебе на цю ніч призначено побачення, Торе.

— Гм, — буркнув Тор, не ворухнувшись.

— Я чула, що ти скликав Вальгаллу заради Години Виклику, це так?

— Гм, — сказав Тор.

— Година Виклику, гм? Що ж, я знаю, що стосунки між тобою і твоїм батьком давно не були добрі. Гм?

Тор ніяк не реагував. Він нічого не сказав.

— Той вирок з Уельсом я вважала жахливим, — продовжувала Тсулівансіс. — Не знаю, чому ти стерпів його. Я, звісно, розумію, що він твій батько і батько всіх, а це все дещо ускладнює. Але ж Одін, Одін… я знаю його так давно. Ти знаєш, що він колись уклав угоду: пожертвував одним зі своїх очей, щоб отримати мудрість? Авжеж, ти знаєш про це, любий, адже він твій батько. Я завжди казала, що він має опротестувати ту угоду й вимагати повернення свого ока. Ти розумієш, що я хочу цим сказати? А ще цей жахливий Лай Дак. Його треба стерегтися, Торе, дуже стерегтися. Що ж, напевно, вранці я про все почую, так?

Не відриваючи спину від стіни Тор підвівся. Він лагідно взяв стару жінку за руки й злегка усміхнувся, але нічого не сказав. Легким рухом голови він дав знати Кейт, що вони йдуть. Оскільки вона нічого не хотіла так сильно, як піти звідси, вона придушила в собі спокусу сказати «Та невже» й здійняти скандал через те, що з нею так поводяться. Вона смиренно ввічливо попрощалася зі старою жінкою й вийшла в похмуру ніч. Тор вийшов за нею.

Вона склала руки на грудях і спитала: