Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

став Якоб Гераклід Деспот (до речі, адепт ренесансної культури). Останній намагався поширити цю культуру в своїй державі, що викликало негативну реакцію з боку консервативно налаштованих молдавських бояр. Проти Деспота була організована змова. У такій ситуації при певних домовленостях із Лаським молдавським престолом вирішив заволодіти Вишневецький, розраховуючи на підтримку бояр. Та його «обіграв» інший претендент на трон молдавського господаря – Штефан Томша (?—1564). Існує версія, що останній заманив Вишневецького з невеликим козацьким військом на терени Молдови, під Сучаву, а там розгромив його. Хоча, направду, обставини поразки князя не зовсім ясні. Можна лише стверджувати, що десь наприкінці серпня 1563 р. він був розгромлений під селом Верчикани (неподалік Сучави). Сам Вишневецький потрапив у полон. Томша, аби заручитися підтримкою турецького султана, вирішив послати йому знаменитого полоняника436. Справді, для тодішнього повелителя Османської імперії, султана Сулеймана І, це був чудовий подарунок. Адже до його рук потрапив один із найбільших ворогів Оттоманської Порти.

Генуезький дипломат Грілло в своєму донесенні зі Стамбула писав, що Вишневецького привезли до цього міста 22 жовтня 1563 р. Очевидно, незадовго після цього його стратили. Так, французький дипломат Петремоль писав 19 листопада цього року зі Стамбула, що князя було страчено з «бароном Пісоницьким» (П’ясецьким?). Судячи з донесень західних дипломатів, смерть Вишневецького була мученицькою. Його повісили за ребро на гак фортечного муру в Галаті – одного зі стамбульських кварталів. Князь страждав три дні, зазнаючи інших тортур – йому відрубали руку й ногу. При цьому він проклинав магометанську віру. Не витримавши цих проклять, турки вбили мужнього воїна стрілою437.

Не будемо гадати, наскільки ці розповіді були відображенням реальності, а наскільки доповнювалися вигадками. Західним дипломатам ішлося про те, аби представити мученицьку смерть Вишневецького як «оптимістичну трагедію» – перемогу християнського духу над мусульманством. Адже в той час Європа, яка належала до християнського світу, зазнала значних поразок від Османської імперії. Кончина Вишневецького, який в останні роки свого життя успішно воював проти татар і турків, подавалася як героїчна смерть християнського воїна, моральна звитяга християн над мусульманами.

Легенди про Вишневецького з часом доповнювалися новими деталями. Наприклад, з’явилася розповідь про те, ніби героїчному князю напередодні смерті турки пропонували прийняти іслам, обіцяючи не тільки життя та свободу, а й багатство.

З’явилася легенда, що турки, бажаючи перейняти мужність та відвагу цього християнського воїна Вишневецького, вийняли з грудей його серце та з’їли. Вважається, що Дмитро Вишневецький став прототипом народної «Пісні про Байду». Правда, в автентичних історичних джерелах під іменем Байди він не фігурує. З’явилися також авторські поетичні твори, де оспівувався цей герой.

Загалом, про Дмитра Вишневецького можна сказати, що це був такий собі «герой пограниччя», який шукав «рицарського хліба» і не гребував служити різним господарям. Зображувати його «ідейним» борцем проти татарської загрози, як це робили й роблять деякі автори, немає підстав. Щодо організації ним замку в Малій Хортиці, то це був лише один із епізодів у його бурхливій діяльності. Вишневецький подав ідею створення козацької фортеці у Пониззях Дніпра, яка з часом реалізувалася в організації Запорізької Січі. Але з таким самим успіхом (якщо не більшим!) можна вважати цього князя засновником донського козацтва. Зрештою, він започаткував походи українських козаків на Молдавію і боротьбу їх за молдавський престол. У цьому Вишневецького наслідували Іван Підкова й Тиміш Хмельницький (1632—1653).

Безперечно, Дмитро Вишневецький був непересічною особистістю. Міг стати гарним прототипом для авантюрно-історичного роману.

Відразу після трагічної смерті Дмитра Вишневецького почалася його міфологізація. Вже у 1560-х рр. князь став героєм жалібної пісні, внесеної в рукопис Матвія Пійонтки – професора Краківського університету. Розповіді про Вишневецького поширюються в Чехії та інших слов’янських країнах438. Він стає загальнослов’янським героєм – символом боротьби з мусульманським світом.

Як борець проти татар і турків Дмитро Вишневецький постає в польськомовній поемі невідомого автора «Epicedion, себто Вірш жалобний про благородного й вічного пам’яті гідного князя Михайла Вишневецького, каштеляна київського, черкаського, канівського, любецького старости…». Цей твір був написаний відразу після смерті згаданого можновладця, який помер у 1584 р. Михайло, як уже згадувалося, був двоюрідним братом князя Дмитра Вишневецького і надавав йому допомогу, коли той повернувся з московської служби. Написана ця поема була на Кременеччині, в селі Нові Білки, власне, володіннях Вишневецьких, а опублікували її невеликим накладом у 1585 р. в Кракові.

Це типовий плач-поминання по високопоставленому й могутньому достойнику. Такі речі мали поширення в тогочасній польській літературі. Проте за змістом твір, радше, був українським, а не польським. І справа не лише в тому, що головним героєм поеми є український князь. Тут говориться про відсіч турецьким і татарським нападникам, які пустошили українські землі. Князем-войовником, який захищає Україну, постає герой твору:

«Україна над Дніпром стала сиротою, Вже заступника свого згадує з журбою. Прогнівили Бога ми, що отак карає, Ліпшого провідника з війська забирає. Він надійним був щитом цілій Україні, Пам’ятає силу ту бусурман донині. Князь що турків, що татар, хижих, навіжених Од кордонів одганяв, як собак скажених»439 .

Поряд із Михайлом виділяються й інші князі Вишневецькі – а серед них особлива увага звертається на Дмитра. Про нього сказано, що він бився з бусурманами як звитяжець. Мовляв, його знав і турчин, і цар московський, але зрадили на Волощині:

«І Дмитро, великий князь, рицар всемогутній,