Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

1897 року в невеликому місті Фюрт, що за десять кілометрів від Нюрнберґа в Баварії. Він був третьою дитиною Вільгельма Ергарда, який у віці 26 років перебрався до Фюрта з села, одружився з дочкою місцевого ремісника Авґустою і незабаром на зібрані гроші відкрив невелику галантерейну крамницю. Батько, як і належить справжньому баварцеві, був правовірним католиком, а ось мати — протестанткою-євангелісткою. Вільгельм дозволив дружині виховувати дітей у євангеличній вірі. «Я назавжди лишуся вдячним своїм батькам за цю гідну бути прикладом для інших релігійну віротерпимість», — писав через багато десятиріч канцлер Федеративної Республіки Німеччина. Проте цей парадокс узагалі не пішов на користь майбутній політичній кар’єрі Ергарда. Баварія й досі найбільше різниться від інших регіонів країни в мовно-культурному плані, дехто сприймає її як «не зовсім Німеччину», і баварцеві, за інших рівних умов, дещо складніше стати загальнонаціональним лідером, ніж уродженцю іншого регіону. Але ж і для мешканців підкреслено, «принципово» католицької Баварії земляк-протестант — не повною мірою «свій», щось трохи дивне й не зовсім зрозуміле, як, скажімо, баптист для більшості українців.

Майбутнє Людвіґа було визначене змалку — він мав продовжувати родинну справу, успадкувати з часом галантерейний магазин на головній вулиці Фюрта. Так вирішив батько, і хлопець сприймав це як даність. А поки що він вчився в реальному училищі, яке, на думку Вільгельма Ергарда, давало більш відповідну освіту майбутньому галантерейнику, ніж гімназія. Учнем Людвіґ був пересічним — не відмінником, але й не двієчником, практично нічим не вирізнявся серед однокласників. Єдина відмінність — його вчили грати на роялі. І уроки ті хлопець сприймав із задоволенням, вивчився непогано і потім ціле життя у короткі години відпочинку любив пограти на цьому музичному інструменті. 1913 року Ергард закінчив реальне училище, і батько відрядив його на практиці опановувати торговельну справу до крамниці свого приятеля Ґеорґа Айзенбаха в Нюрнберзі. 1916 року трирічне учнівство Людвіґа скінчилося, він повернувся додому і почав працювати в батьковому магазині. Але через кілька місяців, того ж 1916 року, його призвали до армії — адже Перша світова війна була в розпалі. За рік перед тим на фронті загинув старший син фюртського галантерейника Макс, а сам Людвіґ у ранньому дитинстві перехворів поліомієлітом. І хоча хвороба протікала в легкій формі, Людвіґ мав деформовану праву ногу і для того, щоб нормально ходити, потребував спеціального взуття. Це давало шанс звільнитися від військової служби, проте ні сам 19-річний юнак, ні його батько ніяких зусиль у цьому напрямку не чинили. Людвіґ відправився на війну…

У вересні 1918 року навідник гаубиці унтер-офіцер Ергард зазнав украй тяжкого поранення. Йому зробили сім операцій і відпустили з госпіталю лише у червні 1919 року, через 7 місяців після закінчення війни. Додому Людвіґ повернувся інвалідом — ліва рука стала коротшою за праву, практично не діяла, до того ж лікарі категорично заборонили йому виконувати будь-яку фізичну роботу навіть здоровою рукою. Можливо, з часом, коли-небудь його здоров’я поправиться… «Мені здавалося спочатку, що все те, до чого я звик і в що вірив з дитинства, остаточно втрачено, — згадував Ергард свої настрої того часу. — Світ для мене немов перекинувся з ніг на голову. У мене не було сумніву, що політична та економічна криза, викликана революційними струсами останніх років, не дозволить нам просто знову почати рух з того місця, де закінчився кайзерівський рейх. Але звідки я міг знати, що з цього всього вийде!»

Знічев’я, просто щоб не гаяти час, доки його фізична форма хоч трохи нормалізується, Людвіґ записався вільним слухачем до щойно відкритої в Нюрнберзі Вищої торговельної школи. Несподівано для нього самого навчання його захопило, і він став повноправним студентом, попри те, що батько ставився до навчання, як до нікому не потрібної забаганки. Студента цікавили не стільки прикладні дисципліни, торговельне ремесло, скільки «економічна філософія», як він сам це називав — економічна теорія, макроекономіка, питання грошового обігу. Ергард шукав відповідь на питання «що з цього всього вийде?» і навіть більше: «що можна зробити, щоб із «цього всього» вийшло щось путнє?». 1922 року з оцінкою «дуже добре» Людвіґ захистив диплом на тему «Значення безготівкових розрахунків у народному господарстві». Так через своє нещастя — каліцтво — Ергард несподівано знайшов призначення в житті.

Навчаючись у Нюрнберзі, він близько зійшовся з землячкою з Фюрта Луїзою Шустер, яка теж була студенткою ВТШ. Старша від Людвіґа на чотири роки, вона вийшла заміж ще перед війною, її чоловік загинув на фронті, Луїза виховувала шестирічну доньку Лору. У грудні 1923 року Людвіґ та Луїза одружилися. Їхній шлюб тривав 52 роки, до смерті Луїзи 1975-го. Окрім Лори, вони мали ще спільну дочку Елізабет, яка з часом стала дружиною генерального директора концерну «Мерседес».

Після захисту диплома Ергард кілька місяців пропрацював у відділі збуту однієї з нюрнберзьких фірм. Тут остаточно переконався, що бізнесова практика його не цікавить. І попри велике невдоволення батька він, залишивши дружину та прийомну дочку в батьківській оселі, відправився вчитися далі — до університету у Франкфурті-на-Майні. Спершу навчання не надто задовольняло Ергарда — економічний факультет університету, так само як ВТШ, теж готував не фахівців з макроекономіки, а бізнесменів-практиків. 26-річний фронтовик-інвалід почувався чужим у веселому студентському середовищі, друзів чи навіть приятелів у нього не було. Як Ергард згадував згодом, часом йому доводилося йти до міського парку і розмовляти з самим собою, аби «не забути звучання власного голосу».

Проте за кілька місяців Людвіґ знайшов собі Вчителя. Цим Учителем став професор Франц Оппенгаймер, блискучий економіст та соціолог, який у розробленій ним теорії ліберального соціалізму стверджував, що для створення найбільш ефективного економічного порядку найважливішою умовою є справді вільна конкуренція без деформацій унаслідок тиску монополій та впливових лобістських угруповань. Згодом Ергард ніколи не приховував, а, навпаки, підкреслював, що вся його теорія соціальної ринкової економіки ґрунтується на поглядах Оппенгаймера. «Я лише поміняв місцями іменник та прикметник, — стверджував Ергард. — У результаті замість «ліберального соціалізму» вийшов «соціальний лібералізм». Утім, не будемо применшувати заслуг Ергарда. Оппенгаймер, за всіх його чеснот, був усе ж таки лише теоретиком. Ергард же не тільки розвинув та конкретизував його теорії, а й зміг блискуче реалізувати їх на практиці.