Читати книгу - "Заборонені чари"

— З’ївши останню полуницю, Кейт підвівся й сів у ліжку. — Джейн, ти не заперечуєш, якщо я закурю?

— Кури на здоров’я, — відповіла сестра. — А я хоч подихаю димом.

Ще на самому початку Джейн відмовилася від сигарет і радила так само вчинити Кейтові, бо в світі, де ще ніхто не чув про тютюн, палити було необачно. Та їй було легко про це говорити — насправді вона не курила, а просто зрідка бавилася. Зате Кейтові доводилося непереливки, він не міг обійтися бодай без кількох сигарет на день, але палив лише тоді, коли його ґарантовано ніхто не міг побачити.

Від першої ж затяжки йому запаморочилося в голові. Він відкинувся на подушку і примружив очі, насолоджуючись цим відчуттям. Ніби звідкись здаля до нього долинув сестрин голос:

— А знаєш, мені це зовсім не подобається.

— Що? — не зрозумів Кейт.

— Ти вирішив їхати до Ібрії, не порадившись зі мною.

— На Бога, Джейн! А що я зараз, по-твоєму, роблю? Якраз раджуся. Будеш проти — ми нікуди не поїдемо.

— Але ж дивна в тебе манера радитися, — зауважила сестра. — Ти говориш про цю подорож, як про доконаний факт. Крім того, ти ще до початку нашої розмови попросив господаря влаштувати тобі зустріч з його небожем Мілошем. Думав, я не знаю, що він моряк? До речі, Елішка його менша сестра.

Кейт збентежився й ніяково промимрив:

— Ну, я гадав… я був певен, що ти погодишся. Бо якщо задум з лікарями нічого не дасть, у нас не залишиться інших варіантів. Я й сам не в захваті від перспективи три дні провести в морі, а потім ще кілька днів згаяти на поїздку з Канабри до Паланти.

— І врешті зустрітися з суперником, — промовила Джейн з чималою часткою зловтіхи; видно було, що ця думка її розвеселила. — До того ж на його території. Цікаво, що ти скажеш йому про свої стосунки з Марікою? Чи взагалі не говоритимеш, а відразу кинешся в бійку?

— Припини, — сказав Кейт. — Це зовсім не смішно.

Прицілившись, він викинув недопалок у відчинене вікно і лише тоді зрозумів, що утнув дурницю.

— Дуже культурно, — прокоментувала Джейн.

— Вибач, — винувато мовив Кейт. — Це я від злості.

— Через мої дурні слова? Та я ж просто пожартувала.

— У твоїх словах навіть більше правди, ніж тобі здається, — сказав він, зручніше вмощуючись у ліжку. — Я б з величезним задоволенням надавав Флавіанові по пиці…

— І дарма. Ви з ним радше товариші в нещасті, аніж суперники. Маріка обох вас водить за носа, а сама спить з Алісою. Твоя злість спрямована не за адресою. Якщо в тебе так сверблять руки…

— Будь ласка, Джейн, не треба, — простогнав Кейт. — Не вплутуй сюди Алісу. В Маріки з нею несерйозно.

— Ти так вважаєш?

— Атож. Саме так я вважаю. Маріку приваблюють хлопці, і… Коротше, я знаю, що вона закохана в мене. Може, вона сама ще не розібралася в своїх почуттях, зате я розібрався. Все-таки я маю певний досвід. І якби я захотів, Маріка давно була б моєю… Вірніше, — виправився він, — я, звісно, хотів цього. Але завжди стримувався, не йшов до кінця.

— Навіть так? — Джейн пильно подивилася на нього. — Дуже цікаво. З чого б така стриманість? Що тебе зупиняло?

— Страх втратити її, — просто відповів Кейт. — Я знав, що рано чи пізно наш зв’язок закінчиться, тому боявся й починати.

— Ідіотська лоґіка! — пирхнула сестра.

— Ідіотська, — погодився Кейт. — Але лоґіка. Маріка — не звичайна шляхетська панночка. Вона принцеса, донька князя й сестра князя. Її брат — майбутній імператор чи, принаймні, король. Маріка не владна над своїм особистим життям, і вибір її майбутнього чоловіка — питання політичної доцільності, а не ніжних почуттів. Навіть за всього бажання вона не зможе стати моєю дружиною.

— Гм… А відколи ти почав думати про одруження?

— Від першої зустрічі з Марікою. Я одразу зрозумів, що вона… особлива. Зовсім не така, як ті дівчата, що були в мене досі. Я хочу від неї набагато більшого, ніж просто переспати. Цього замало, я цим не задовольнюся. Мені потрібна вона вся — цілком і на все життя. А думка про короткий роман з нею видається мені блюзнірською… тільки прошу, не смійся.

— Я не сміюся, — м’яко мовила Джейн. — Це нітрохи не смішно. Це… це так зворушливо… І дуже сумно.

Кейт відвернувся, щоб не бачити співчутливого погляду сестри й задув свічку на тумбі. Спальня поринула в пітьму, лише холодні зорі байдуже миготіли у вікні.

— Добраніч, Джейн, — сказав він.

— Добраніч, Кейте, — відповіла вона.

Розділ 18
Норвік

До маєтку Буковича вони прибули надвечір. Ендре Міятович відразу повернувся додому, а Стен мусив затриматися — він не міг знехтувати своїми обов’язками верховного командувача і мав особисто переконатися, що військо як слід розмістилося на ніч. Відтак Стен ще цілу годину провів разом з іншими князями та воєводами за святковим столом — правила гостинності зобов’язували Єньо Буковича прийняти таких знатних вельмож на гідному рівні.

Лише коли бенкет закінчився і високі гості розійшлися по відведених їм кімнатах, а в розташованому біля стін замку таборі було оголошено відбій, Стен отримав довгоочікувану свободу. Єньо Букович провів його до своїх покоїв (що їх, як було оголошено завчасно, він надав у розпорядження князя Мишковицького), без зайвих розпитувань відкрив портал і лише поцікавився, за якою „ниткою“ викликати його в разі нагальної потреби. Стен не ризикнув показувати йому „нитку“,