Читати книгу - "Діамантовий берег"

кінчили закріпляти шнури від палатки, як у Женьки вже запалало в печі. Він підкладав трісочки і, позираючи то в казанок, з якого незабаром почала підійматися пара, то на хмари, що затягли все небо, угадував, що станеться раніше — звариться манна каша чи хлюпне злива.

Куприк забився з Тимофієм на гайку. Куприк вважав, що раніше рине дощ, а хитрий Тимофій обстоював думку, що спочатку звариться каша, а потім уже вдарить гроза, бо дуже любив попоїсти.

Після того, як Женька поклав у кашу три ложки масла і висипав склянку цукру, Куприкову справу можна було вважати за пропащу; Оля й Люся почали розставляти миски; Білан замахав важким хвостом у реп’яхах; навіть Явтух заворушив верхньою губою і потягся до багаття. Та коли легенький язичок полум’я, що зненацька вихопився з-під казанка, лизнув його по тій губі, Явтух невдоволено закрутив головою, і прищулив вуха, ніби налагодився когось вихнути задньою ногою, і ображено одійшов на своє місце. Тимофій задивився на нього. Це ж він ніс кошик із золотом на своєму хребті! Щасливий Явтух!

Дощ поспішав, але не ловили гав і наші мандрівники. Ось запарували миски. Женька захукав. Хитрий Тимофій не став лізти ложкою в глибину миски, де каша була така гаряча, як вогниста лава в кратері вулкана, а обережно водив нею зверху і те, що потрапляло в неї, відправляв у рот.

Хома теж лизнув ложку і зразу ж сказав:

— Ох і добра ж. Ніколи такої не їв!

— Еге ж, як мед, — приєднався до нього Пилип.

В цей час десь вгорі від хмари одірвалася дощова краплина і луснула Хому в лоб саме в той момент, як він, зімкнурши рота з захованою там кашею, почав хукати, щоб вона хоч трохи вистигла. Краплина так нагло луснула його, що він скрикнув з несподіванки: «Ой!» Одночасно така ж сама, а може, ще й більша краплина опустилася в Пилипову ложку, розбилася на сто менших краплин, частина яких потрапила Пилипові у ніс, а частина нікуди не потрапила, так собі полетіла.

Пилип теж скрикнув: «Ой!» Недалеко загуркотів грім, і злива крапель полилася на землю. Кілька таких краплин розплескалося у Люсі на голій шиї, і вона, весело сміючись, прожогом проскочила у палатку. За нею сипнули й інші. Надворі під літнім теплим дощем залишився тільки прип’ятий до прикорня Явтух. Він, очевидно, не вважав дощ за якесь особливе нещастя.

Як тільки сипнув дощ, Білан зразу ж підвівся і заховався за Явтуха. Коли дощ бив Явтуха справа, Білан ховався за нього зліва; коли ж Явтух обертався до дощу лівим боком, Білан заходив справа і все робив так, щоб дощ потрапляв не на нього, а на сердешного Явтуха.

В палатці було тісненько, зате весело. Пилип, щоб налякати дівчат, рикав вовком і клацав зубами. Хома в щілинку дивився на бурхливе грозове небо, на блискавки й вири, які клубочилися у хмарах.

Женька мріяв про м’ятну цукерку «Дюшес», Куприк, поклавши йому голову на груди, теж не витрачав часу марно. Він думав: «А що як і справді висунути ноги на дощ. Жарти жартами, а від дощу раннього літа вся природа оживає, і все починає буйно зростати».

І Куприк почав совати потихеньку ногами і совав ними доти, поки не просунув їх під нижнім краєм палатки надвір. Надворі ноги вперлися в запобіжний валик, яким Женька обкидав палатку, прорвали його і спустилися в канавку. В канавці шумувала вода, дощ періщив і поливав Куприкові ноги зверху. Коли б від цього вони подовшали хоч на п’ять сантиметрів, знали б тоді хлопці, як насміхатися!

Куприк бачить себе матросом у смугастій сорочці, безкозирці із стрічкою, на котрій виведено: «Паризька Комуна»; літери золоті, а стрічка так і в’ється од вітру. Боцман щось гукає йому, а він весело кричить у відповідь: «Єсть зробити те і те!» Одна Куприкова нога тут, друга там: він, як метіль, і боцман, покурюючи люлечку, каже: «Ну ж і проворний, вражий син, цей Куприк!»

В самий розпал Куприкових мрій Тимофій раптом підхопився і злякано крикнув:

— Ой! Щось холодне! Мабуть, гадюка!

Всі враз заметушилися, дівчата голосно запискотіли, і Куприк похапливо підібрав свої ноги в палатку. Треба правду сказати, що серед цієї метушні Пилип найменше злякався. Людині, яка знесла голову самому Кощію Безсмертному, злякатися якоїсь там гадюки!

— Тю, дурний! — крикнув він Тимофієві.— Яка гадюка полізе туди, де повно людей, хіба що безмозка!

Він швиденько зашилив руку в кишеню намацав там електричний ліхтарик. Голубий промінчик світла поповз по траві, розгорнув її там, де стояв Тимофій, і тоді Пилип побачив манюсінький струмочок води і мокрі Куприкові ноги.

«Це ж він їх зрошував під дощем», — подумав Пилип, але вголос цього не сказав, а сказав зовсім інше:

— Мабуть, запобіжний валочок вода прорвала!

— Як це вона могла прорвати?!. — обурився Женька. — Не могла вона валочка прорвати! Як би вона прорвала його, коли я там нагорнув стільки дерну й землі!

Пилип не хотів сперечатися з запальним Женькою, а мирно сказав:

— А може, де дірочка прорвалася в палатці. Я знадвору присвічу, — а ви дивіться, чи не мигне в ту дірочку промінчик з ліхтарика.

Куприк, зрозумівши Пилипів маневр, переповнився до нього вдячністю і рушив до виходу:

— А чого це ти підеш? Я теж можу піти!

— Бо запізнився, — стримав його Пилип. — Хомина куртка з плащ-палатки у мене, вже на плечах. — Він справді натягав Хомину куртку, висмикнувши її у друга з-під голови. Хома, почувши цей рух і Пилипові слова, і собі захапався:

— А чого це ти сам підеш? І я теж піду…

Він почав підкачувати штани, щоб не намокли.

Скориставшись з цього, Пилип проскочив у нього попід рукою і зразу ж опинився у мокрій пітьмі. Дощ лив як із відра, шелестів по траві і періщив десь поблизу по відкритій водяній площі.

Пилип засвітив ліхтарика, обійшов навколо палатки, наглядів пошкодження, зроблене Куприковими ногами, полагодив його.