Читати книгу - "ГЧ"

бо призначені для різних органів і різних функцій.

Тепер розкривається механізм керування, яким нам треба оволодіти. Кожна окрема хвиля мозку викликає тільки одну певну функцію в організмі, і нерв органу, що-виконує цю функцію, очевидно, настроєний в резонанс тільки з однією хвилею, частота якої відрізняється від усіх інших хвиль.

Структура мозку надзвичайно своєрідна. У ньому нема буквально двох точок однакової будови. Це й зрозуміло. Діяльність мозку полягає в тому, щоб виробляти величезну кількість різних хвиль для регулювання всіх процесів життя п організмі.

Дослід з кроликами, який ми бачили, підтвердив мої висновки. Я знищив кілька сот кроликів, перш ніж мені вдалося знайти в їхньому мозку однакові точки. Але коли ці точки двох кроликів я з’єднав срібним проводом, то виявилося, що збудження, викликане їжею в мозку одного кролика, передалося в мозок другого і викликало в ньому діяльність цілого комплексу «жувальних» функцій.

Мій провід замінив нерв, що протягся від однієї тварини до другої. Але провід, звичайно, не має вибірної здатності, як нерв, тому він передавав усі хвилі, з яких складається загальний імпульс процесу їди. Радіотехніки називають це «тупою настройкою», коли у приймач лізуть одразу кілька станцій.

«Гостра» настройка на якусь одну елементарну мозкову хвилю викликала б одну ізольовану функцію, наприклад слиновиділення. От саме цього і треба добитися, щоб розв’язати основне завдання. Треба навчитися приводити в дію і регулювати окремі конкретні функції або їх комбінації, але не тим способом, яким це робить досі стара медицина.

Тепер Ганна записувала, майже не відриваючись від блокнота. Структура надзвичайно цікавої доповіді їй була ясна.

Ридан наближався до кінця, до мети свого виступу.

— Керувати організмом ми будемо по-іншому, — говорив він. — Треба збудувати апарат, що відтворював би такі самі хвилі, які випромінює мозок. Якщо фізики розв’яжуть це завдання, перемога забезпечена. Тоді нам не треба буде блукати в темряві складним і непевним шляхом, не треба буде, рятуючи людину від однієї хвороби, сіяти в її організмі іншу, бо не тільки голка шприца, що проколює тканину, але й простий компрес, поставлений невчасно, можуть стати збудниками нових і фатальних процесів, про причину яких ми ніколи навіть не догадуємося.

Таким чином я поставлю перед фізиками завдання: збудувати прилад, який би випромінював електромагнітні хвилі у певному діапазоні дуже високих частот. Генератор повинен залежно від настройки змінювати хвилю і потужність випромінювання.

Я не можу уявити собі, щоб при сучасних можливостях, коли кожен радіолюбитель може найпростішими домашніми засобами зробити собі ультракороткохвильовий передавач, фізика не могла б розв’язати це завдання.

А тоді… нам залишиться спрямувати промінь генератора на мозок. Вільно проникаючи крізь усі тканини і кістки, цей промінь змусить діяти лише ті елементи мозку, які будуть настроєними в резонанс з хвилями нашого променя. Змінюючи хвилю, ми збуджуватимемо будь-які елементи мозку і викликатимемо будь-які функції, перебудови в організмі, нічого в ньому не руйнуючи, нічого не псуючи. Це й означатиме перемогу над хворобами і перший великий відступ старості і смерті.

Тихий світанок уже зазирав у вікна, коли дівчата пішли спати. Мовчки закінчували вони звичні приготування до сну, мовчки лягли, заклопотані новими, незвичайними думками.

— Знаєш, Нато, — тихо сказала Ганна, — у мене таке відчуття, його дуже важко передати, як буває перед винятковою подією, наприклад, затемненням сонця. Те, що говорив батько, — а я ніскільки не сумніваюся, що його висновки правильні, — це ж означає початок нової епохи в історії людства. Це чудово, Нато! І так і повинно бути. Збуваються всі мрії людей, усі їх потаємні бажання, все, що колись вважалося чудом. Ми звикли, не помічаємо. А хіба літак, телефон або радіо не були колись лише казкою, мрією? Звичайно, і ці мрії про здоров’я і молодість теж справдяться. І от ця мить уже настає!

— Хіба настає? — замислено промовила Наталя. — А що як фізики нічим не зможуть допомогти?

«Повинні допомогти! Не можуть не допомогти!» — подумала Ганна, але не відповіла подрузі.

— Будемо спати, Галю?

— Будемо спати.

Наталя клацнула вимикачем.

* * *

Настав день доповіді.

Зранку Ридан, забравши Ганну і Наталю, поїхав на машині далеко за місто, щоб відпочити, освіжитися перед виступом.

Вони повернулися тільки на обід. Ридан приліг заснути на годинку і на шосту годину, вмившись і одягнувшись, відчув, що в нього вистачить енергії узяти в свої руки яку завгодно аудиторію.

Для Матусі це був гарячий день. Він то метався по місту на машині, як більярдна куля між бортами стола, то висів на телефоні, організовуючи аудиторію, нагадуючи запрошеним про годину, коли почнеться доповідь, і запевняючи, що «Костянтин Олександрович особливо розраховує на вашу присутність».

Матуся відчував себе великим майстром «організаційної частини» і кожен свій крок, кожну телефонну розмову проводив з особливим смаком, милуючись ними, як художник, що кладе відповідальний штрих на полотно. Він розумів, що знає ціну дрібницям, і відчував у собі, на жаль, ніким не оцінену завбачливість режисера, яка, власне, вирішувала успіх!.. І коли після розмови по телефону безпосередньо з черговим швейцаром залу Будинку вчених він упевнився, що крейда біля дошки і волога ганчірка («Дивіться, щоб не дуже мокра!») приготовані, горда усмішка артиста торкнулася його круглого обличчя.

О шостій годині були навантажені на машину і відправлені клітки з тваринами, серед них славнозвісні кролики за №№ 84, 85 і 86, невгамовний Валет, Сільва і «старенький» Мурзак. Бачачи, що цього разу вони вирушають у якусь далеку мандрівку, Тирса був певен, що готується незвичайний злочин, і тому, видаючи тварин, особливо довго бурчав і возився.

Близько сьомої Ридан з дівчатами під’їхав до Будинку вчених. Публіка в залі галасливо займала місця, і Матуся з задоволенням побачив, що його режисерська робота допомогла, — рівно о сьомій він власноручно ввімкнув дзвінок, і за кілька хвилин зал був повний.

Ганна