Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

Побрів назад. Навіть став навколішки і обмацав циновку, — пляшка виявилася на місці!

Забрав пляшку, повернувся до своєї кімнати і надпив просто з горла. Хай там що, а головне зроблено — дівчисько в його руках. З тим і заснув.

Однак крізь сон у мозок заповзала думка, що він можливо не дасть ради з дівчиськом і ота затята українка нічого не скаже, зрештою, як не обмовився жодним словом її землячок Доулд. Той усе життя трясся, щоб хтось не посягнув на скарб. Убивав і мовчав. Тед Ероут теж позбудеться українки, тим більше, що її давно уже викреслили з числа живих. Тільки спочатку вичавить, вимордує з неї кілька потрібних слів…

Коли прокинувся, відразу подався у комірчину Тіта, — ним там і не пахло. Це ще більше розлютило Ероута. Спересердя плюнув на циновку і послав Тіта під три чорти.

Повільно сходив час. Осточортіло нидіти у кімнатині, але терпів. Без потреби не висовуйся, — полюбляв говорити йому батечко і сам ніколи не бехкався сідницями на гарячу плиту. Замість нього це робили такі, як Доулд, чи як там його звати по-українськи. Шкодував, що позбувся надійного смертоносного багажу, яким був екіпірований в Амстердамі. То — його зброя, надійна, невидима, безвідмовна. А ніж… Ероут фізично відчув на долонях роздерту плоть Хаббіда, теплу і липку. Ні, ножем він більше не буде користуватися. Навіщо відчувати на собі інстинкт чайки, котра роздирає рибину чорним лезом дзьоба, випускаючи нутрощі: кві-і-і-к…

Здалеку до нього долинуло квиління, Ероут аж підскочив на ліжку: невже поруч причаїлася чайка і ось-ось шугоне по кімнаті у пошуках живої плоті? Але то голосила Тітова сестра.

— … заги-и-и-нув… — ледве розібрав протяжний лемент Ероут.

Скотився сходами до кухні.

— Паночку, Тіта Аллах забрав до себе… Рибалки повернулися з Суматри і таке мені страшне сказали про Тіта, прости, Аллах! Вибухнув його катер, по якійсь дощечці з цифрами тільки й встановили, чия то моторка… Тітова… — без сліз голосила жінка.

Ероут аж зубами скреготнув і подався нагору, — здається, настала його черга заплакати.

Тіт, паскуда, підклав таки добру свиню. І тепер Ероут мусить сам якось вибиратися відціля, чим швидше, тим краще. Тож без Сема ніяк не обійтися.

Саме тоді він підняв жалюзі і довго витирав хустиною спітніле обличчя, розчервонілу коротку шию. Не квапився бігти донизу, хоча машина вже стояла біля хати, — нехай самі розберуться, що сталося з Тітом. А Ероут там ні до чого, стороння людина, навіть не втне, чого це Тіт подався в океан серед ночі.

За чверть години до кімнати нечутно зайшов Сем. Мовчки сперся об стіну, пошукав щось на стелі і тільки тоді видушив з себе:

— Я можу замінити Тіта… Проблеми ж не закінчилися?

Ероута підкинуло від почутого. Невже те базікало встигло всім розтрубити, що він мав намір викрасти дівку? Сем якимось диявольським способом вивудив, що вони зробили, і тепер уся бутафорія із спаленням катера обернулася лихом не тільки для Тіта. Якщо на острові знають, що українка тут, то це не перешкодить нишпоркам Даві уже завтра про все знати. І тоді, Теодоре, стережися східного незагнузданого темпераменту невдоволеного самця!

— Про це ми з тобою поміркуємо, — обережно озвався Ероут. Він навіть зупинився, погойдався з п’ятки на носок, а тоді видобув з гаманця п’ять баксів і простягнув Семові:

— Позич свою машину. Прогуляюся. Голова йде обертом від усіх цих подій. До речі, ти часом не знаєш, чого Тіта понесло в океан серед ночі?

Сем на те тільки хмикнув. Переступив з ноги на ногу і набундючився.

— Тепер за п’ятірку не дам! — відрубав і для більшої переконливості примружив око, схилив голову на плече, од чого став схожим на чайку, яка байдуже зиркала на Ероута, щоб за хвилину повернутися на корму із здобиччю.

— А за скільки ж? — сторопів Ероут.

— Двадцять! — кинув Сем, наче ось-ось націлила чайка гострим дзьобом пронизати ще трепетну плоть. І якби Ероут не дав згоди, то, очевидно, почув би: кві-і-і-ік… Сем попросту б розтрощив плани Ероута.

— Гаразд, гаразд, матимеш, — поплескав хлопця по плечі.

Той відхилився, звів докупи брови і продовжив:

— І за те, що мовчатиму про дівчину, ще… сто!

Кві-і-і-ік… — Це квікнуло усередині Ероута від такого зухвальства.

Сотню доларів віддати цьому індонезійському аборигену, яких мало товк його батько? Але хіба він може відмовити? (Гострі пазурі чайки цвяхами прибили до корми, готові сталевим лезом дзьобнути й випустити кишки…)

— Добре, добре, згода! — змінив зверхній тон Ероут. — Матимеш, коли сьогодні полюбовно порозуміюся з дівчиськом.

— Ні, зараз, — керував Сем.

Ероута розпирала злість на цього сушеного хробака. Невже й справді доведеться віддавати таку грошву?

Шкода, що Тіта немає під рукою. З ним було легше і, головне, набагато дешевше домовитися, — вперше пожалів покійного Ероут.

Але іншого варіанту не існувало, тож миттю гроші зникли у кишені Семових парусинових шортів. Лише тоді хлопець недбало кинув ключі від машини на ліжко і не сказавши жодного слова, вийшов.

Було ще трохи видно, коли Ероут зупинив джип біля сарайчика на виробленій плантації і відчинив ляду. На одній з п’яти збитих докупи дощок, майже по центру, вгледів запечений слід крові. Ероут увімкнув ліхтар і направив його униз.

Там, на купі напівзгнилої трави, лежала Марта. Дівчина не рухалась. Ероут вилаявся і поліз униз. Пхнув тіло ногою, але вона навіть не зреагувала. Натомість ліхтар освітив закривавлену голову.

І Ероут злякався. Він хотів помацати пульс, але руки у Марти були стягнуті за спиною кайданками. Довелося підвестися, щоб видобути з кишені ключ і відкрити їх, але добряче луснувся головою об стелю і черговий раз вилаявся.

Хотіла