Читати книгу - "В обіймах монстра, Міла Мур"

Розділ 31

— Вітаю вас, Аліно! Це чудова новина! — усміхається лікарка, а я два слова зв'язати не можу. Почуваюся якоюсь злочинницею і не знаю, що з цим робити. — Я напишу вам деякі вітаміни, які варто пити, і через кілька днів було б добре звернутися до гінеколога. 

— Добре, дякую, — киваю, і вона залишає нас. 

Тільки-но двері зачиняються, Спартак наближається до мене і похмуро розглядає зверху донизу. 

— Ти вагітна? — питає прямо.

— Так, — шепочу. — Я не знаю, як це сталося… 

— Ти не знаєш, звідки беруться діти, принцесо? — Спартак хмикає і знову стає серйозним. — Треба сказати Даміру. Це дуже серйозно. 

— Я боюсь, — шепочу. — Він розізлиться. 

— Чому? — дивується чоловік. — Ну так, буде трохи шокований, але його швидко відпустить. Ось побачиш. 

— Не кажи йому нічого, добре? — прошу. — Я сама це зроблю. 

— Як скажеш, — киває Спартак. — Тільки не тягни з цим довго. Сама чула, що лікарка сказала. Треба приїхати на огляд. 

Встигаю тільки кивнути на знак згоди, коли до нас повертається Дамір. Він бачить Спартака і хмуриться. Мабуть, не розуміє, чого це ми шепочемось тут. 

— Усе добре? — Дамір наближається до мене і торкається долонею щоки. — Ти все ще бліда. 

— Мені треба на свіже повітря. Задушливо тут, — кажу. 

Дамір бере мою руку у свою, і ми разом залишаємо палату. Спартак за нами, і ось так, утрьох, прямуємо до виходу, де нас уже чекає охорона. Вдихнувши свіжого повітря, мені дійсно стає трохи краще. У салоні автомобіля дрімаю, але все одно відчуваю, як міцно Дамір тримає мою руку у своїй. 

— Поки Борисов на лікарняному, я буду виконувати його обов'язки, — говорить Дамір, коли проходимо у дім. — Сьогодні у мене багато справ, тому ти можеш відпочивати. 

Він цілує мене так ніжно, що подих перехоплює, а я відчуваю, що ось-ось плакати буду. Саме тому швидко прощаюсь і йду сходами на другий поверх. Вже в кімнаті Даміра переодягаюсь, тому що на моїх речах залишились плями від крові мого батька.

Сідаю на край ліжка, і рука якось сама тягнеться до плоского живота. Я досі не можу повірити, що мамою стану, а Дамір — татом. Чим більше я про це думаю, тим більше розумію, що він буде проти. Можливо, я просто не знаю цього чоловіка надто добре, тому стільки хвилювання. А може, якраз навпаки, і це погано. 

Коли у двері стукають і на порозі з'являється Спартак, я одразу ж забираю руку від живота, і він це помічає. Якось втомлено видихає, а тоді кладе на стіл пакетик з логотипом аптеки. 

— Тут вітаміни, які говорила купити лікарка, — каже. — Не забувай їх пити, добре? 

— Дякую тобі, – кажу абсолютно щиро. 

— Не дякуй. Просто зберись і розкажи все Даміру. Зараз не час мовчати. Він має бути в курсі, — серйозно говорить Спартак. 

— Добре, я скажу, — беру в руки пакетик, а чоловік залишає мене одну. 

Пʼю все, як написано в рецепті, і ховаю пігулки поміж свій одяг, щоб Дамір не побачив. Відчуваю, що хочу їсти, тому залишаю кімнату і йду на кухню. Там зустрічаю ту саму покоївку, яка час від часу приходить сюди, щоб приготувати їжу і поприбирати. 

— Доброго ранку! Ви голодні? — питає. 

— Так, — кажу. — Дуже. 

Жінка починає метушитися, і вже через кілька хвилин я їм смачну запіканку і запиваю все чаєм. Навіть настрій покращується, коли набиваю шлунок. У кімнату повертатися не хочу, тому йду на терасу. Беру книгу, яку так і не дочитала, і, заховавшись в тіні на дивані, продовжую читання. 

Навіть не знаю, скільки минає часу, та коли поруч сідає Дамір, всередині все перевертається. Здається, я тепер тільки так буду на нього реагувати. Принаймні до того моменту, поки про дитину не розповім. 

— Ти швидко, — кажу, відклавши книгу. 

— Скучив за тобою, — заправляє мені за вухо пасмо волосся. 

— Я також… за тобою скучила, — кажу. 

Не втримавшись, перебираюсь до нього на коліна та обхоплюю ногами талію. Руки Даміра у мене під футболкою, а мої — у нього на шиї. 

Не розриваючи поцілунку, він підхоплює мене на руки й саме в такій позі несе в будинок, а тоді й у кімнату. Наш одяг швидко падає на підлогу, і Дамір повною мірою показує мені, наскільки сильно скучив. Я ж з останніх сил хапаюсь за його плечі та не можу повірити, що він може бути поганим зі мною. 

Дитина не розʼєднає нас. Навпаки, зробить одним цілим! 

Я вже звикла прокидатися зранку одна. Ліжко холодне, а Даміра немає поруч. Минула ніч була неймовірною і хотілося б, щоб і ранок таким був. 

Одягнувшись, йду вниз, щоб поснідати, але на півдорозі зупиняюсь. Несподівано приходить нудота, і така сильна, що доводиться прикрити рота рукою і бігти у вбиральню. Падаю на коліна біля унітаза, і наступні десять хвилин мене просто вивертає зсередини.

Це жахливе відчуття, і переживати його ще раз не хочу. 

Вмиваю обличчя холодною водою і розглядаю своє відображення. Шкіра занадто бліда, темні кола навколо очей. Доводиться брати в руки косметичку і трохи попрацювати над своїм зовнішнім виглядом. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍