Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

ГЛАВА 27

Закинувши дорожню валізу у свою квартиру, Денис поїхав у ресторан. Переглянув список заходів, які повинні були відбутися найближчими вихідними, провів співбесіду з кухарем, якого планував взяти шефом у новий заклад за містом, домовився про зустріч з бухгалтером на завтра.

І як тільки коловорот людей у його кабінеті припинився, занудьгував. Він катався у кріслі просторим кабінетом. Деякий час це відвертало його від думок про дівчину. Прокручуючи деталі цього ранку, він почав збуджуватися, що зважаючи на те, що у будь-який момент у кабінет могли зайти, було недоречно.

Врешті він здався і набрав її номер.

– Привіт, – відповіла після другого гудка.

– Я вже закінчив усі справи й можу прийти раніше. Повечеряємо разом? Візьму, що з ресторану.

«Цікаво, а їсти ми будемо до чи після сексу? Краще, відразу зайнятися цим, повечеряти, а тоді ще раз це зробити», – задоволено думав він.

– Я сама щось приготую.

– Гаразд, – відповів.

«Якщо мені вдасться спокусити її відразу, що не так вже й тяжко, то вечеряти ми можемо голі». Ну, він би був голим, а Софія у сорочці…

– Тоді, до зустрічі.

– До зустрічі, – відповіла і відключилася.

Денис зробив ще кілька кругів на кріслі навколо столу. Тоді підвівся, вийшов з кабінету і направився до машини. Дорогою він поговорив з Яною. Дівчина знала, що він двадцятого квітня повертається з Карпат і пропонувала зустрітися. Денис подякував їй за фото, але від зустрічі відмовився, запевняючи, що по горло в роботі.

Завершивши дзвінок, він усміхнувся, бо з Софією працювати йому подобалося.

Чоловік зупинив авто біля її дому. Двері були відчинені й він тихо увійшов у будиночок.

– Софіє? – погукав.

Заглянув на кухню. На столі залишилися нерозібрані паперові пакети з продуктами, а на спинці стільця висіла недбало кинуте пальто.

– Софіє? – крикнув ще раз.

Тепер він почав хвилюватися. Зайшов у зал – пусто. Він вже біг до спальні, коли дівчина вийшла з ванної.

– Все гаразд? Я кликав тебе… Тобі недобре?

Вона була дещо блідою, очі блищали від сліз, але губи усміхалися.

– Я знаю, що ти хотів почекати, – почала лепетати вона. – Але я була у супермаркеті й проходила бакалійний відділ, коли побачила, як якась жіночка купувала чорнослив. І мені так його захотілося! А я терпіти не можу чорнослив! – вона продовжувала щебетати, а він не міг втямити, що відбувається. – А на касі були тести на вагітність.

Тепер він розумів.

– Я не втрималася і купила один. І він показав позитивний результат! Денисе, я вагітна! У нас буде дитинка! – радісно повідомила.

Він кілька секунд був у ступорі. Дівчина, нахмурившись, запитала:

– Ти сердишся?

– Ні. Так. Ще рано. Тест міг показати неправдивий результат…

Софія мовчала.

– Тест потрібно проводити в перший-другий день затримки менструації.

– Але…

– Ще рано, – тихо повторив.

Він не зрадів. І їй не дозволяв радіти.

– Я вірю тесту, – вперто проказала. – Але якщо вагітність не підтвердиться через два тижні, ми спробуємо знову зачати дитинку.

І останніми словами поставила крапку у їхніх романтичних стосунках.

Ворон промовчав.

– Ах, – схаменулася вона. – Я ж обіцяла приготувати вечерю. Ти ж залишишся? – безневинно запитала.

– Я…

Що він мав їй відповісти? «Я хотів зайнятися з тобою сексом. А вечеря була б лише приємним бонусом»? Говорити таке було б ненормально.

– Я не можу. Маю роботу…

– Що ж, – вона ніжно усміхнулася йому, – добре. Бо попри твою невпевненість, я відчуваю, що вже не сама, – дівчина погладила плаский живіт. – І тому зараз надто схвильована для того, щоб готувати.

– Але ти, в будь-якому разі, повинна повечеряти, – наполіг чоловік.

– Розігрію щось з морозильника. Щось легке і корисне, – додала.

– Добре, – він потупився до дверей. – Тоді…, – він вже тримав дверну ручку. – До зустрічі. Через два тижні.

– До зустрічі.

Денис швидко вийшов на вулицю.

 

Як тільки двері закрилися, Софія гірко усміхнулася. Віднині між ними будуть суто ділові стосунки.

Вона побігла у ванну і знову подивилася на смужку. За останні кілька хвилин нічого не змінилося і тест показував позитивний результат. Нарешті дівчина викинула його у смітник і пішла готувати вечерю.

Нашвидкуруч скришила салат і розігріла млинці з сиром. Спокійно повечеряла, а тоді пішла у кабінет. Сіла біля комода, витягнула шухляду та знайшла блокнот з дитячими віршиками й піснями.

Відкрила наугад сторінку і почала читати у голос «Морквяний вояк» Олени Пчілки. І все усміхалася крізь сльози.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍