Читати книгу - "Не повертай мене, Джулія Рейвен"

Глава 17.1.

Ян

Після втечі Емми наше з Ніком ув'язнення посилилося як у особливо небезпечних злочинців. Немов ми пограбували не Артема Яворського, а самого Папу Римського, знищивши при цьому кілька стародавніх пам'яток культури.

Щогодини тюремні наглядачі відвідували нас, оціночно оглядаючи камеру. Потім перевертали постіль догори дриґом, скидали матраци на підлогу і ретельно їх промацували. Кислі фізіономії охоронців промовистіше за слова говорили, як вони нас з Ніком зневажають за додаткову і нікому не потрібну перевірку. Самі проґавили беззахисне дівчисько, а на нас зриваються за свою провину.

Придурки. І навіщо цей цирк? Якщо вони намагалися виявити під подушкою заточку з черствого хліба, який був сьогодні на сніданок, їхні очікування виявляться марними. Ми з Ніком не можемо похвалитися такою безбашенністю і тупістю, щоб тікати відразу після Емми. 

— Приготуйтеся до особистого огляду! Обличчя до стіни, спертися руками по сторонах від голови! — наказ тремтячим голоском від недоохоронця мимоволі малює на моєму обличчі усмішку. І як його тільки не усунули після такої НП? Адже з його вини весь цей сир-бор.

Злиться малюк, що наша подружка обвела його навкруги пальця і втекла. Він хотів плотських утіх від екзотичної красуні, а та просто скористалася наївним субтильним хлопцем і покинула похмурі стіни казенного будинку. Як у найкращих традиціях дешевих серіалів.

— До стіни я сказав! — нервово повторив охоронець, явно втрачаючи терпіння від моєї неслухняності.

Тяжко зітхаю від восьмого огляду за день і підкоряюся ідіотському наказу. 

Біглі принизливі поплескування по тілу протягом декількох секунд. Не знайшовши нічого цікавого в одязі, наглядачі, як по команді, попрямували до виходу. 

— Через тридцять хвилин повторна перевірка, — офіційно заявив худорлявий вартовий, — надто вже ви спокійні. Підозріло.

— Може, ще анально перевірите? — кинув йому навздогін, офігіваючи від абсурдності ситуації. — Хтозна, яку зброю я там ховаю.

— Не наривайся, Баженов! — у дверному отворі з'явився сам слідчий, активно жуючи бутерброд. У нього замість шлунка — чорна діра? Скільки можна їсти? — А то я перевірю!

— Я й не сумніваюсь! — окреслив пальцем коло, майже тицяючи їм в обличчя слідчому. — Вашу любов до заднього отвору по очах видно.

— Що ти сказав? — недобрий блиск в очах сивого чоловіка підказав, що я трохи переборщив із зухвалістю, але в такі моменти мені складно контролювати свої висловлювання. Імпульсивність — мій коник. 

Слідчий мовчки віддав надкушений хліб вартовому і, обтрусивши руки, подався вперед із явними намірами добряче мені врізати.

— Командире, — Нік перегородив йому шлях, мирно витягнувши перед собою руки, — вибач брата, він трохи розлютився. Сам розумієш, нерви. Нічого поганого він не мав на увазі.

На мить усі присутні завмерли, чекаючи на реакцію начальника. Чоловік вальяжно озирнувся, поколупав язиком у зубах, і поблажливим тоном видав:

— Навчи брата добрим манерам, — він поплескав по плечу Ніка, — інакше наступного разу це зроблю я.

Проковтнувши добірний мат, яким хотів щедро обдарувати слідчого, я вичавив з себе подобу посмішки. Звичайно, вона більше нагадувала вищір скаженого собаки, але чоловік не надав цьому значення і вийшов із камери. 

Мені треба якнайшвидше звідси вийти. Не можна наживати собі ворога у його особі.

— За півгодини чекайте, — задоволено нагадав недоохоронець, відчувши заступництво слідчого, і з гучним скрипом зачинив двері за їхньою веселою компанією.

Навіть не поправляючи постіль, я приліг зверху на пружинисту сітку. Мені не заважав холод металу, подушка, кинута десь у ногах. Ні. Я пірнув у вир своїх думок, прикидаючи можливі варіанти втечі.

— Емма, звичайно, розумниця, — Нік, прилаштовуючись на сусіднє ліжко, знову завів хвалебну пісню своїй дівчині. Цілий день повторює те саме, — і придумати ж таке? Кмітливість працює у неї те що треба.

— Нік, може досить? — роздратовано гаркнув, зупиняючи цей потік безглуздого марення. — Твоя Емма — звичайна хитрожопа сучка! Вона мінет зробила худому вартовому аби звалити! А ти захоплюєшся нею, ніби вона здобула Нобелівську премію з фізики! Поспішаю нагадати, що Емма... начебто твоя дівчина... — закінчив речення запитальної інтонацією, тому що і сам не знав офіційний статус їхніх відносин.

— І що? — розгублено знизав плечима Нік. — Зате вона на волі. Ціль виправдала метод втечі. І скоро вона і нам допоможе втекти. 

— Ти правда в це віриш? — скептично пирхаю, дивуючись наївності брата. — А нахіба їй повертатись за нами? Місце, де заховано награбоване, вона знає. Ні з ким ділитися не треба. Нащо їй ми потрібні? Га? Не підкажеш? Ризикувати своєю свободою заради двох спільників?

— Ти надто поганої думки про Емму, — перериває мене брат, ображено витріщаючись спідлоба, — вона не така корислива, як ти гадаєш…

— Авжеж, авжеж. Я ж забув, що маю справу з наслідувачкою Матері Терези, з відкритою душею та чистими помислами!

— Взагалі, Мати Тереза була страшною людиною, — Нік абсолютно спокійно зупиняє мій неприхований сарказм, — її доброта — давно викритий міф. Але ось в Еммі я впевнений. І я можу навіть посперечатися з тобою на свою частку грошей, що вона допоможе і нам вийти з ІТУ.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍