Читати книгу - "На уламках щастя, Дана Лонг"

– Розділ 28 –

Що таке щастя?

Зустріти світанок на березі океану, виграти в лотерею, відкрити свою справу, купити нову сукню або останню модель модного телефону, а може побачити вхідний дзвінок на телефоні від коханого і почути ніжні слова від близької людини. Загалом, усе те, що нам дарує відчуття щастя і наповненості життя. Кожен вкладає свій сенс у це просте слово.

Особисто для мене щастя – мій Андрій. Рідний. Коханий. Тільки мій. Іноді ловлю себе на думці, що все це сон. Зараз я прокинуся і побачу, що все це була ілюзія, фантом. Не можу дозволити собі по-справжньому розслабитися і просто стати щасливою. Здається, якщо я відпущу ситуацію, у мене одразу відберуть моє щастя. Безглуздий страх? Можливо. Не боїться тільки той, хто не втрачав.

Мій чоловік, мій ворог, схиблений на чужих грошах і намагається всіма способами отримати бажане, абсолютно не замислюючись про наслідки для мене. Холодний, брехливий, розважливий. Одного разу мій дядько зробив велику помилку, пригрівши змію у себе на грудях. Через деякий час вона боляче вкусила.

Рома не залишить мене в спокої, поки не отримає бажане, і якщо для цього потрібно буде пожертвувати моїм життям, він неодмінно вчинить саме так.

«Досить думати про погане. Досить себе мучити. Я з Андрієм, я в безпеці, він зуміє захистити. Тут Рома не дістане мене. От тільки, чому на душі так неспокійно».

Я милуюся Андрієм, який лежить на боці поруч зі мною і міцно спить. Не буду будити його, адже ще так рано. Відкинувши похмурі думки, одягаюся і йду на кухню готувати сніданок.

Стоячи біля плити, ледве чутно наспівую пісню, як раптом мого плеча торкаються теплі губи.

– Доброго ранку, – повернувши голову назад, усміхаюся Андрію.

– Ти чого так рано вскочила? Я прокинувся, а тебе поруч немає. Взагалі-то я розраховував на продовження вранці.

– Невгамовний. Тобі мало було ночі? – усміхаюся.

– Мені завжди тебе мало, – його руки опиняються в мене під футболкою.

– Андрію, зараз уся кава опиниться на плиті.

– Добре, не буду відволікати, бо дуже хочу скуштувати твою смачну каву, – сміється він і залишає в спокої мої груди.

Раптово в Андрія дзвонить телефон. Подивившись на екран, він супиться, але відповідає на дзвінок, вийшовши в іншу кімнату. Я не маю звички підслуховувати, тому залишаюся на місці й доварюю каву.

Закінчивши з готуванням, прямую до спальні, щоб покликати Андрія на сніданок, але переступивши поріг кімнати, чую, як він лається.

– Та коли ж він вгамується! Гаразд, тримай мене в курсі, а я подумаю що можна зробити. До зв'язку, – він завершує дзвінок і кидає телефон на стіл.

– Якісь проблеми?

– Чому ти так вирішила? – він здивовано піднімає брови.

– Я чула твої слова, коли увійшла в кімнату. Це якось пов'язано зі мною?

– Ні. Виникли невеликі труднощі на роботі, ось і все. Не хвилюйся, я все владнаю.

– Гаразд, тоді підемо снідати.

За столом я не зводжу очей з Андрія. Він п'є свою каву, не вимовивши жодного слова, але по його обличчю я бачу, що насправді справи йдуть не так, як він мені говорив, але я не буду влаштовувати допит. Якщо захоче, то розповість сам.

– Дякую за сніданок, кохана, було дуже смачно. А зараз мені потрібно трохи попрацювати, – Андрій встає з-за столу і цілує мене в губи.

– Добре, працюй, а я знайду собі якесь заняття. За мене не турбуйся.

– Моя розумниця, – він схвально посміхається мені і йде.

Щоб хоч трохи відволіктися, я вирішую зайняти себе прибиранням. Будинок невеликий, але гарний і потрібно підтримувати його в чистоті. Протираючи пил, я поглядаю в бік Андрія. Він зосереджено друкує щось на комп'ютері та періодично спілкується з кимось телефоном, вирішуючи важливі питання щодо свого бізнесу. Він явно чимось дуже стурбований, судячи з його похмурого погляду.

– Може, зробиш паузу, і пообідаємо разом? – хочу відволікти його трохи, адже минуло вже досить багато часу.

– Вибач, люба, давай трохи пізніше, – кидає він швидкоплинний погляд у мій бік.

– Андрію, що відбувається? Я бачу по твоєму обличчю, що справи набагато серйозніші, ніж ти говорив мені. Може, все-таки розкажеш, що трапилося?

Він тре долонями обличчя і втомлено зітхає.

– Не хочу вдаватися в подробиці, але якщо двома словами, то в мене великі проблеми з бізнесом. Одна людина дуже постаралася, щоб знищити все, що я створював з нуля протягом багатьох років.

– Мені дуже шкода. Знаєш, хто це може бути?

– Знаю, добрі люди повідомили, – він киває і не зводить з мене очей. – Це твій колишній чоловік.

– Рома? Але навіщо йому це... І що ти тепер будеш робити?

– Є кілька ідей. Не хвилюйся, люба, я й не з таких колотнеч вибирався.

Я підходжу ближче і обіймаю його за шию.

– Мені потрібно буде з'їздити до міста і вирішити деякі питання щодо моєї фірми.

– А як же я? – я нервуюся від думки, що залишуся зовсім одна в цьому будинку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍