Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

― Це дарма витрачений час. Мені потрібний саме Ваш склад, Даріє. Чи Ви чогось боїтеся? - примружившись, спитав чоловік.

― Я боюся лише на життя графа, докторе Марвею.

Мене удостоїли дивним пронизливим поглядом.

― І Ваша відповідь?

Але що такого, якщо я дам йому кілька крапель? Кожен учений чи лікар має право розробити ліки. Навіть для професора Шолла граф був ніким іншим, як лише експериментом.

Так і бути. Дам йому кілька крапель і нехай іде. А може... скористатися цією можливістю та попросити роботу? Я ще пам'ятала погляд графа Беррінга сьогодні вранці. Той не змусить чекати і викличе поліцію.

― Лікар Марвей... - почала я з побоюванням. - Зовсім недавно Ви говорили, що не проти мати помічницю.

― Вас? Так, і досі не проти. Ви - не дурні і мені подобаються люди, які мають пристрасть до медицини, - швидко промовив він. І відчувала я, що його слова були сказані лише з метою підштовхнути мене. - Ми могли б разом з Вами вивчати паразита та стежити за станом графа.

Я погодилася, хоч і мало вірила останнім словам лікаря. Мати у запасі план – добре. Але мені також варто було дізнатися точну причину недовіри графа до лікаря. Що це за клан? Хто і які ліки передав лікареві на королівському балу. Важливі питання, але зараз я більше почала турбуватися про те, що мене надто довго немає на роботі.

Я підходила до будинку і вже почала відчувати, що щось сталося. Я прискорила крок, лаючи себе за необачність. Напевно, граф розгніваний моїм зникненням.

Я ввійшла в тихий будинок і попрямувала на кухню, але відразу була зупинена Соуром.

― Де Ви були? - пролунав розлючений і водночас панічний крик.

― Я... я... - шкода, не придумала виправдання заздалегідь, а зараз нічого на думку не спадає.

― Графу погано. Він непритомний! Вас просив знайти, а Ви... - дворецький пропалював мене звинувачуючим поглядом.

Я моментально кинулася до кабінету графа. Соур вже переклав його на ліжко. Я швидко просканувала тіло чоловіка, і злякалася не на жарт. Усі магічні нитки видавали дивне світіння. Ніколи нічого подібного не бачила. Пульс був ледве вловимий, обличчя зблідло. Я дала графу пару крапель ліків, але жодних змін не сталося.

― Що сталося? Коли він знепритомнів? - запитала я у Соура, який також заламував руки, як і я.

Дворецький розповів, що граф Беррінг пішов і граф де Лівон наказав знайти мене. Він сказав лише, що я в небезпеці, і мене треба терміново знайти. Але ніхто не знав де мене носить. Граф щось говорив про парк, а потім просто знепритомнів.

У мене не було іншого вибору, як покликати лікаря Марвея. І це ж як добре, що я погодилася дати йому ліків, і тепер він чекан на мене неподалік. Мене дуже лякав стан графа. Наразі почали відбуватися речі, які зовсім не були пов'язані з паразитом.

Соур відмовлявся впускати на поріг лікаря, але я все ж таки змогла запевнити, що без нього граф вже точно помре.

Я стежила за лікарем дуже уважно. Я не могла прогаяти його приховані мотиви. Якщо ж він бажає зла графу - я не мала це допустити.

― Я дам йому цю настойку. Має допомогти.

― Що це? - стривожено запитала я, стежачи як чоловік відмірює десять крапель якоїсь жовтої рідини.

Лікар Марвей кинув на мене дивний погляд.

― Це абсолютно нешкідливі ліки, Даріє.

― І? - не вгавала я.

Лікар хмикнув. На мій подив, він поводився дуже спокійно і в ньому більше не було занепокоєння, яке я бачила в ньому всього кілька хвилин тому, коли він обстежував графа.

― Ви вмієте сканувати магполя, правда? Звідки такий дар у реси?

― Мені казали, що сканувати магполя можна й навчитися. А ось проникати в них і зцілювати – є даром, – сухо зауважила я, згадуючи уроки професора Шолла.

― Так, мабуть, - якимось протяжним тоном промовив лікар і кивком голови покликав мене до лежачого чоловіка.

― Тоді дивіться. Вас налякало світіння його ниток? – я кивнула. - Це називається виснаження. Зазвичай таке спостерігається у магів після... серйозних заклинань, магічного бою, чогось дуже серйозного, на що потрібно дуже багато сили. У Вітора сили постраждали, тому навіть незначне захоплення магією може дати такий результат. В принципі, з ним все гаразд. Зазвичай магам потрібен відпочинок, щоб відновити свої сили. Але щодо нашого хворого паразитом, швидше за все знадобиться трохи більше часу. А ця настоянка дається всім магам для якнайшвидшого відновлення сил. Ось і все, – запевнив мене лікар.

― Стривайте! - все ж таки зупинила я. У кімнаті з нами був Соур, який навідріз відмовився покинути господаря. Я розуміла його: довіряти лікареві він побоювався після слів графа, як і до сих пір не довіряв чомусь мені. Соур був одним із найвідданіших слуг.

― А це не може бути хитрощами «паразита»? Що могло змусити графа витратити свої сили?

Лікар перевів погляд на Соура. Дворецький довго хмурився, але потім промовив:

― Мені здається, господар намагався за допомогою магії знайти ресу Дарію. Мабуть, він знайшов її слід у парку, про що і зміг мені доповісти, але це було останньою краплею його сил і він знепритомнів.