Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

Судячи з кроків – повернувся дармоїд з Василем.

– А ось і я, – медівним голосом з порога проспівав Понтусоль. – Спробуйте курчаток, я старався.

Ага, знаю як ти старався! Вася замість тебе їх готував! Двері зачинилися на засувку. Отже, почали вечеряти. Почекавши ще з пів хвилини, ми тихо вийшли у коридор. Герман знову пустив тьмяний імпульс. Ми підійшли до каменю в стіні. Альг і Богріс злегка натискаючи, обмацали його. Нічого не сталося. Спробували потягнути на себе – знову глухо.

– Маруна тебе забирай! – лайнувся Гріс і з усієї сили в'їхав по каменю кулаком. Від миттєвого болю він мало не завив, а камінь пішов усередину, і стіна, тихо зашарудів, подалася назад.

Ми швидко прослизнули у вузький потаємний хід. Далі йшли кілька сходинок нагору, і потрібно було повзти на животі до другої кімнати. А непогано придумано! Зазвичай ті, хто веде переговори, простукують стіни, а на стелю ніхто не звертає уваги. Дядько Вітольд був винахідливим чоловіком.

– Повзи вперед, – прошепотів Альг, пропускаючи мене на сходинки. – Це насамперед потрібно тобі.

Я піднялася і поповзла. І помітила, що тут немає пилу, отже, тітка користується цим ходом! Дядько не міг їй не розповісти про те, що він є! аж раптом кофтинка затріщала і порвалася на животі. Чудово! Тепер точно потрібно повністю оновити гардероб! Повзти було дуже незручно, живіт дряпався об невідшліфоване каміння. Моя і так не маленька дупка раз у раз чіплялася за потаємну стелю, як і голова, що вже вчетверте приклалася до неї. Але я пихтіла і вперто повзла вперед, мені дуже хотілося дізнатися про те, як пройде побачення. Таємна кімната виділялася нішею, в якій запросто могли розміститися дві людини. Я проповзла першу і підповзала вже до другої, як почула глухий голос трутня:

– Пані Пелагеєчко, ви найчарівніша жінка на землі.

– Дякую, Понтусоле, мені дуже приємно. – Голос тітки стриманий і, по-моєму, збентежений. Чи мені здалося?

Я ледь не звалилася у нішу і побачила промінь світла, який пробивався крізь кладку. Я підповзла до щілини й припала до неї оком. Тітка з дармоїдом сиділи за столом і тримали в руках келихи з вином.

– Я людина дуже самотня, – почав здалеку трутень. – Хвороба забрала всіх моїх рідних. Ви ж знаєте, яка трагедія розігралася в Боровиковому, а Тинозерове від нього не так далеко...

– Так, звісно, знаю.

– І я залишився один у цьому неприкаяному світі. Як той осиковий листок тремчу від кожного прожитого дня – боюся постаріти й померти на самоті...

«Оце забиває баки!» – подумала я.

– А коли я потрапив у цю чудову таверну, то трохи відтанув серцем і душею. А все завдяки вам, пані Пелагеєчко.

Тітка стримано кивнула.

– Я не просто так приготував цю вечерю, – кабан крутився на стільці, наче хтось устромив йому чоботарську голку в сраку. – Я хочу... – він поліз у кишеню і витягнув коробочку, – хочу зробити вам пропозицію.

Тітка дивилася на нього з таким здивуванням, що дармоїд совався ще більше.

– Будьте моєю дружиною, Пелагеє.

Тітка кілька хвилин мовчала, а потім заговорила.

– Понтусоле, я знаю тебе досить мало часу... Але ти показав себе як прекрасний шеф-кухар. І виявився дуже чуйним і уважним до мене. Але я не можу відповісти взаємністю. У мене немає до тебе жодних почуттів.

– Пані Пелагеєчко, ми не маленькі діти. Залишимо сильні почуття в юності. Ми якраз увійшли в той вік, коли сильні емоції скоріше нашкодять, ніж допоможуть. – Кухар, сам не помітив, як перейшов із тіткою на «ти».

– Чим же? – здається, тітка була здивована ще більше. Від хвилювання вона відпила кілька ковтків вина.

– Через кілька років серце може дати збій, і сильні пристрасті тільки зашкодять йому. А я не хочу тебе втратити.

– Ти такий упевнений, що я помру від серцевого нападу?

А тітка не така вже й проста, як мені здавалося. Цікаво, що криється за зовні стриманою жінкою? А ось боров зрозумів, що бовкнув зайве. Він заметушився.

– Пелагеєчко, ти все не так зрозуміла. Я лише припускаю...

– Понтусоле, ти не знаходиш, що твоя пропозиція виглядає якось… дивно?

– Чому?

– Ти влаштовуєш романтичну вечерю, щоб зробити мені пропозицію. Потім ти говориш про серцеву хворобу, яка може раптово трапитися через сильні почуття. А як ти хотів жити зі мною?

Кнур заховав коробочку, сопучи, відламав половинку курчати і жадібно запхав у рота. Він скривився, – мабуть, я перестаралася з водою! – але дуже мужньо тримався: прожував і проковтнув великий шматок м'яса. Прекрасно!

– На мені була б таверна, а ти б відпочивала, подорожувала. Купувала б усілякі дрібниці, милі твоєму сердечку штучки.

– І потім поховала б тебе? – співчутливо запитала тітка.

Я не втрималася і тихесенько реготнула. Кухар так і завмер із ніжкою у роті. Він поклав її в тарілку і нервово ковтнув.

– Мене? За що?

– Раптом би в тебе серце не витримало?