Читати книгу - "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"

— Усі задоволені? — спитав він. — Чудово. Джорджеві я залишив цидулку. Джейк із своїм таксі буде тут за кілька хвилин, тож несімо наше знаряддя надвір. Це твої торбини, Голлі? Не турбуйся, я сам візьму їх.  

   

Будинок номер 54 на Ганновер-Сквер був не привітніший і не похмуріший, ніж учора. Крізь вікно на горище проникали ті самі кволі денні промені, що ледве освітлювали химерні вигини сходів, різьблені дерев’яні фаски, вичовгані дошки підлоги, окремі частини стіни. Я прислухалась, — як і завжди, коли заходжу до   такого    будинку, — та мені важко було щось розчути крізь щебетання Локвуда й Голлі. Він лагідно пояснював їй, де кожен з нас вартував минулої ночі, а вона закидала його нескінченними запитаннями й сміялась після кожної відповіді. Я намагалась не звертати уваги на їхні балачки, а заодно і вгамувати гнів, що закипав у моїх грудях. Коли виходиш на роботу, треба відкинути геть усі злі почуття. Бо з агентами, які не можуть опанувати себе, трапляються прикрощі.  

Я заспокоювала себе тим, що невдовзі нам буде не до безглуздої балаканини. До того ж от-от надійде Джордж, і співвідношення сил зміниться.  

Проте Джорджа так і не було.  

Ми розпочали працювати без нього і заходились шукати можливі Джерела спочатку на підвальному поверсі, а тоді на горищі. Підвал я просто-таки зненавиділа: я знала напевно, що тут загинули принаймні двоє людей, упавши зі сходів. Хоча саму кухню, відділену від сходів аркою, було обладнано якнай- сучаснішим чином, та від плитки, якою було облицьовано підлогу, мені чомусь лоскотало шкіру, а на наших термометрах падала температура. Ми пробували підняти цю плитку кишеньковими ножиками, перевірили всі сходинки, та не знайшли жодної порожнини, де могла ховатися річ, пов’язана з тією давньою трагедією. Далі я простукала стіни уздовж сходів, а Локвуд. ставши рачки, дослідив за допомогою ліхтарика маленькі тісні шафки, вбудовані просто під найнижчим маршем. Тут теж не було нічого. Голлі Манро знайшла комірчину. напхану старими чорними меблями, та ми. оглянувши її. з’ясували, що ці меблі походять із початку двадцятого століття, а не з вікторіанської доби.  

— А може, Джерело — це   самі    плитки? — припустила я. — Адже саме тут розігралась фінальна дія трагедії. Покладімо на них ланцюги й погляньмо, чи відбудеться після цього прояв.  

— Цікава думка, — погодився Локвуд, обтрушуючи штани від пороху. —Та спочатку обшукаймо горище.  

Горище певним чином віддзеркалювало підвальний поверх: тут було мало місць, які могли б зацікавити нас. Уздовж коридору, обшитого панелями, тяглись комірчини для слуг — там роботи для нас було, як і на майданчику біля сходів, який, власне, ледве можна було й назвати майданчиком, просто кілька дощок, доданих до найвищої сходинки. їхня загальна площа, оточена акуратними дерев’яними перилами, була десь із дванадцять квадратних футів. Крізь скляне вікно на горищі було видно блідо-синє небо. Так само, як і напередодні, я перехилилась через перила, побачила пласку спіраль сходів, що вкручувалась, наче штопор, у тіло будинку й вела коло за колом, глибше й глибше — до самісінького дна, туди, де чотирма поверхами нижче, над вистеленою плиткою підлогою, вже зіущувались тіні.  

Висота сходів лякала мене. Бідолашний Малий Том, що впав звідси в безодню!  

Пошуки на горищі виявились іще менш плідними, ніж у підвалі. Спочатку ми відшукали холодну пляму й навіть неза- кріплену дошку, яка страшенно втішила Локвуда, та врешті не знайшли під нею нічого, крім пороху. З-під дошки вибігло кілька павуків, та це теж могло нічогісінько не значити. Тут не було ні засохлих кривавих плям, ні загублених ножів, ні моторошних клаптів одягу. Те саме стосувалось і решти майданчика.  

— Цікаво. — мовила Голлі Манро, — а чи не може бути Джерелом сам майданчик? Якщо хлопчина стікав тут кров’ю, нею могли просякнути дошки й вона досі зберігається в них...  

— ... і цей майданчик слугує переходом до потойбічного світу, — завершив за неї Локвуд, присвиснувши. — Цілком можливо. Тільки я не певен, що буде з нашою клієнткою, коли ми скажемо, що нам треба буде знищити частину її дорогоцінних сходів.  

— Я ще ніколи не чула про таке   велике    Джерело, — зауважила я.  

Локвуд поглянув на небо за вікном. Сіре, з рожевими прожилками, воно скидалось на шмат сирого сала.  

— Такі вип   адк   и