Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      - Тобі не здається, що молодик за столиком номер 7 – злодій, який хоче пограбувати відвідувачів?  

       Сестри розсміялися. Оце вперше, з тих пір як Фрося побачила Єву.

       - І як нам про це дізнатися? – Запитала Фрося. – Ми ж не можемо запитати його, чи він злодій.

       - Може, підійдеш до нього і запитаєш, чи він не хоче ще чогось? А тоді якщо…

       - Борщ готовий, - пролунав голос з кухні. Фрося зітхнула та рушила за борщем. Її маршрут пролягав повз столик номер 7. Тож дівчина уважно оглянула молодика і вилила на нього борщ. Остання дія вийшла випадково. Якась не зовсім твереза пані, яка прикрасила своє обличчя Ботоксом, штовхнула дівчину під руку.

      Фрося ахнула. Пані пробурмотіла:

     - З мій рхунок, - та попленталася до нервового юнака, який ошелешено оглядав залу. Судячи з всього, він не відчував себе у ресторані в безпеці.

      - Вибачте, пане, - кинулася Фрося до потенційного злодія. Тим часом його світла сорочка стала червоно-бордовою, того ж самого відтінку, що і його обличчя, у дану мить.

      - Все зло від алкоголю, - сказав молодик. – Я до вбиральні. А Ви поки що принесіть мені ще одну порцію мінеральної води.

       Фрося зраділа, що потенційний злодій не вимагає негайного її звільнення. Дівчина попленталася до кухні – знову замовляти борщ. Кухар виявився заощадливим, і за дві миті весела дівчина вже несла борщ до замовника. Цього разу, Фрося пройшла довший маршрут – обійшовши ледь не весь зал ресторану. Зате нетвереза Ботоксна пані не заважала.

       Згодом, ставлячи й інші тарілки на столи та підраховуючи чайові, Фрося розмірковувала, чи це вона, аж так змінилася, чи це - цей часовий вимір був якійсь нервовий. Тут всі були, злі. Вони й її злили. Фрося б ніколи в житті отак не підійшла до людини, вичавлюючи сік цибулі в очі. Не цьому її вчили батьки! Як же ж вона за ними скучила!

      Новоприбула ватага зробила замовлення. Хлопці і дівчата були якісь знервовано-веселі. Серед них був і Прохор Гнатчук.

      - А, Чупринко. Приєднаєшся до нас?

      - Вибачте. Я – на роботі, - відрізала Фрося.

      - Чупринки в нас дуже серйозні, - повідомив Гнатчук друзям. Фрося вловила знайомий запах алкоголю.

      - Е… Єва, - перелякано мовила Фрося до сестри.

      - Що?

      - Там Прохор Гнатчук прийшов із друзями і…. здається… здається вони принесли із собою алкоголь.

      Єва підскочила прямо на місці.

       - Вибачте, - звернулася сувора Єва до ватаги. – У нас заборонено розливати принесені алкогольні напої. А якщо ви вирішите замовити, то пред’явіть свої паспорти.

      - Чупринко, ти чого? – Запитав Прохор Гнатчук і, здається, гикнув. – У нас тут день народження, до речі.

      - От і чудово. Вітаю іменинника. Сподіваюся йому, чи їй вже більше вісімнадцяти.

      Ватага щось забурмотіла. Дівчата закохано подивилися на хлопців, ніби очікуючи, що високообдаровані чоловічі розуми розв’яжуть цю недитячу проблему. Хлопці подивилися один на одного.

       - А ну, офіціанточко, - досить фривольно звернувся один з юнаків до Єви. – Приведи-но нам менеджера ресторану.

     - Як скажете, пане, - шанобливо відповіла Єва.

      За мить прийшов знервований менеджер. Дружина щойно поставила йому умову: або новий Айфон, або вона переїжджає до матусі.

      - Чим можу допомогти гостям нашого ресторану? – Ввічливо запитав менеджер. Взагалі-то, він хотів сказати: “шановним гостям”, але побачивши перед собою лише підлітків-тинейджерів свою промову дещо підкоротив.

    - Оця, - вказав виделкою із куснем шинки ініціатор виклику менеджера, – не дає нам розпивати власну горілку та коняк. А в нас, між іншим, день народження.

      - О, мені дуже прикро. Але наші правила дійсно забороняють приносити свою їжу та напої. Але ви можете купити в нас алкогольні напої за зниженою ціною, завдяки дню народженню.

      - Вони не можуть, - відрізала Єва.

      - Це ще чому? – Роздався хор голосів. Солістом виступив менеджер.

      - Тому що, особам до 18 років не можна продавати алкоголь. Інакше буде штраф, - і Єва щось прошепотіла менеджеру. Керуючий рестораном зблід та сказав:

      - Мені дуже прикро, шановні гості. Але… Хіба що комусь із вас вже більше за 18 років? Ні? Немає? Тоді…. Тоді, я прошу здати всі напої до сховища.

      Ватага розгубилася. Хтось спробував зауважити, що за рік-півтора вони стануть повнолітніми, і тоді ноги їхньої не буде у цьому прогнилому наскрізь ресторані, який навіть не дає чесним людям відсвяткувати день народження. Менеджер ресторану був людиною широких поглядів. Він був готовий продати алкоголь немовляті, якщо за це не було передбачено штрафу. Він був готовий терпіти людину, яка не милася з часів бронзового віку, якщо та оплачує рахунки. Але ж, обізвати його сяючий ресторан, в якому кожний елемент інтер’єру був придбаний минулого року – “прогнилим”?!