Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

– І для кого я тут говорю? – Асіанин скоса глянув на камеру відеоспостереження, що схвально замиготіла червоним вогником із кутка, і грізно нахмурився. Вогник одразу ж зник. – Сімейна драма плюс трилер із сектантами дорівнює колискова, о так… Ну що ж, добраніч і гарних снів.

Пронизливий писк кишенькової інфопанелі змусив Флору підхопитися і міцно вчепитися в Перса.

– Ех, Сніжко… Краще б ти не спала. – Він глянув на екран і скривився, побачивши повідомлення. – Твоя психіка несумісна з великими злими асіанами.

– Я й не сплю. – Флора ніяково відсунулась і приховала позіхання. – Вибачте. Я… Це… Втомилася. Нам треба йти? – кивнула на інфопанель. – Добре.

– Не треба. Сидіть, скільки хочете.

– Але ж текст…

– Якась реклама, нічого важливого.

«Реклама? Звідки? Зовнішньої інфомережі немає», – але Флорі не хотілося ловити асіанина на брехні. Не сьогодні й не так. Та й яка різниця, хто йому написав? Він вільна людина з правом на таємницю листування. Може, це Андра Лью надіслала вибачення? Хтозна.