Читати книгу - "Темні таємниці"

201
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 69
Перейти на сторінку:
У Піщаному раді тисячі гривень. Отже, – мовила Таміла, – без відповідних умов я нічого не могла зробити. Усе ж занедбане, знищене, нічого нема. Лікувати поглядом і кухонним ножем не навчилася. Людина померла в мене на очах. Але якби мала напохваті все необхідне, могла б не просто спробувати, а справді врятувати життя. Гроші в мене не забрали. Для них сума незначна. Та потім я знайшла час, вибралася до Луцька, відшукала Гнатюка і зробила йому цікаву пропозицію.

– Здогадуюсь яку.

– Ну і добре. Мені менше слів і часу витрачати. Без того з вами заговорилася. Макар виявився непростою людиною. Це тільки здається, що керувати фірмою з вантажних перевезень – такий собі середній бізнес. Насправді в Гнатюка виявилася купа знайомих у Києві, а ще більше – знайомих його знайомих. Починали обережно, але нарешті півтора року тому знайшовся перший клієнт.

– Пацієнт?

– Називайте, як зручно. У комерційних клініках усі пацієнти – клієнти, і навпаки, – зараз Таміла додала голосу щемливо-лагідних ноток. – Моя умова: операції робити тут, на нашій території. «Затишок» не мав тоді належного обладнання, але приміщення пристосовані. Операція незаконна, отже, таємна. Зате при наявності здорового донора та гарного фахівця позитивний результат гарантовано. Наша перевага в швидкості прийняття рішень, розумієте?

Ольга знову похолола. Ясно й чітко уявивши, про що говорить лікарка, вона не стримала дрожу. Таміла помітила, явила зверхню, навіть переможну посмішку.

– Бачу, ви збентежені.

– Швидко вирішуєте проблему… – Ольга проковтнула глевку грудку, що застрягла в горлі. – Знаходите донора. Людину, яку треба вбити заради збагачення. І так легко й просто говорите про це.

– Погано почули? – посмішка зникла, знову з’явилася сувора класна дама. – Мене зовсім не цікавило, де Макар Гнатюк знаходить матеріал.

– Людський матеріал, – протягнула Ольга. – Ну звісно, десь ми вже таке чули. Я навіть знаю де. Інакше, ніж матеріалом, у Радянському Союзі людей не називали. Плекаєте ваші традиції тут, на окремій території.

– Не читайте мені мораль! – зараз Таміла промовляла зневажливо. – У тій ненависній вам країні ніхто б не дозволив вам займатися, чим завгодно. А вашій доньці – забивати голову різною дурнею. Ви б працювали, вона б училася, аби потім отримати роботу і з часом – окрему квартиру. До речі, війни б не було. І все, до цієї теми більше вертатися не хочу. Не маю часу й бажання в чомусь переконувати таких, як ви.

Лікарка ступила до дверей.

– Чекайте! – Ольга подалася вперед. – Добре, гаразд, я все зрозуміла. Скільки потім ще було операцій?

– Шість, – це прозвучало гордо, вона не приховувала бажання похвалитися успіхами. – І ваша донька з другом – перша пара. До того приходили поодинокі шукачі гострих відчуттів.

– Потрапляли в тенета, хочете сказати.

– Та як завгодно. Результат важливіший. Мали б мороку з тим Женею, аби він сам не допоміг, тікати чомусь почав, – вона зітхнула. – Про збагачення ви дарма. Гроші, отримані за першу операцію, повністю пішли на обладнання. Гнатюк навіть погодився нічого не брати собі, лиш заплатив своїм людям за роботу, – це слово знову змусило Ольгу здригнутися. – Від винагороди я відмовилася й після другої. Моя винагорода – відродження нашого маленького раю. Маємо сучасну операційну, якісне обладнання для діагностики. Бачте, почали робити палати.

– Щоб поставити вбивства на конвеєр.

– Мені вже з вами не цікаво, – зітхнула Таміла. – Те, що ви називаєте смертю, я називаю новим життям. До вашого відома: селяни знають, що я роблю.

– Про вбивства?

– Про те, що скоро житимемо, як раніше. Зароблені гроші діляться на всіх. Жителі Піщаного мають додаток до злиденних пенсій, призначених цією державою, – вона скривилася. – Мої односельці працювали все життя, і якби вороги не розвалили велику країну, мали б значно більші, гідні виплати. Ще й отримували б вчасно. Нічого, я поступово повертаю старі стабільні часи.

– Ви божевільна, – упевнено сказала Ольга. – Одного такого я вже бачила сьогодні. Та ви ще більш несповна розуму.

– Кажете, несповна? Тоді як мені, нерозумній, удалося за півтора року те, чого не змогла мені забезпечити держава Україна за чверть століття? Виходить, бракує божевільних, – Таміла мовила так, ніби підводила жирну риску. – Сюди спеціально приїжджають талановиті амбітні лікарі, котрим не дають розвернутися на повну силу. Вони не бачать складу злочину в тому, що хворому пересаджують здоровий орган. Донори їх, як і мене, теж не хвилюють. А мене вже не ображає недовіра. Нехай не роблю операцій сама, тут справді треба мати певну практику. Хоч зробити розтин ще могла б…

– Вам дуже цього хочеться?

– Відчути себе знову потрібною як медик? Звичайно! Це ж ви сьогодні вчитеся на одне, якщо взагалі вчитеся, і заробляєте інакше, не тим, на що вчилися. У країні, яку ви ненавидите, цього б ніхто не дозволив. Тепер, шановна, точно все. Забалакалася тут, але ж просвітити вас треба.

Таміла знову ступила до виходу.

– Та стійте ж! – знову вигукнула Ольга. – Яна! Ви нічого не сказали про Яну!

– Ваша донька абсолютно здорова. І сьогодні, вже за кілька годин, з її допомогою врятують життя одній дівчині, майже її ровесниці.

– Ви щойно повідомили, коли вб’ють мою дитину.

– Сьогодні великий день для Піщаного. Точніше, велика ніч, – слова звучали дуже буденно, лікарка ніби рапортувала. – Сьома операція. Великі гроші, які допоможуть модернізувати клініку. І перша пересадка серця. Не перша взагалі, але перша – тут.

4

Макар Гнатюк вийшов на середину кімнати й почав робити вправи.

Спершу поставив ноги на ширину плечей, нахилився вперед і максимально розтягнувся. Потому вирівнявся, порухав руками й тулубом до хрускоту в кістках, який почув навіть Чотар. Нарешті присів десять разів, уперся руками в брудну підлогу, відтиснувся теж десяток, насамкінець ще й плеснув у долоні в процесі. Підвівся, витер долоні об штани.

– Отак. М’язи атрофуються. Постійно сидиш, а рухатися треба. Рух – це життя.

– Я побачив, що ти в добрій формі.

– Так я не для тебе, – гмикнув Макар. – До речі, скоро Таміла зробить тут центр для реабілітації після різних травм. Моє завдання на найближчий час – придумати, як відродження нашого «Затишку» легалізувати.

– Тобто знайти законний спосіб пояснити, звідки на Піщане впав золотий дощ?

– Десь так. Сьогодні важлива операція. Скоро прибуде пацієнтка, батько якої може запросто подзвонити і президенту, і прем’єру, не кажучи вже про дрібніший народець. Набридло підпілля, чесно кажучи.

– Хвалишся?

– Дурний ти, Чотарю. Усе

1 ... 64 65 66 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темні таємниці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темні таємниці"