Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

тлумаченні. Наприклад — відхід з поля бою кримських татар у Берестецькій битві 1651 року, коли кримський хан Іслам Гірей III забрав своє військо та подався до Криму. Це пояснюється так: у ті часи Кримське ханство було васалом Османської імперії. А Османи не хотіли допускати посилення як Польщі, так і України (запорізького козацтва). Якби Богдан Хмельницький під Берестечком 1651 року знову розбив польське військо, а до того йшло, Польща опинилась би на межі розвалу, що було невигідно як Османській імперії, так і Кримському ханству. Тому не дивуймося вчинку Іслам Гірея III. Туркам потрібно було виснажувати як Польщу, так і Україну. Що вони й чинили.

Перейдімо до конкретних козацьких звитяг Богдана Хмельницького.

1. Битва під Жовтими Водами.

[19 (29) квітня — 6 (16) травня 1648 року]

«Починаючи з 1646 р., група старшин, очолювана чигиринським сотником Б. Хмельницьким, розпочала підготовку повстання, однак зрада чигиринського осавула Р. Пешти зірвала виступ. Б. Хмельницького було ув’язнено. Вирвавшись з допомогою товаришів на волю, він подався на Запоріжжя. Зважаючи на перебування польської залоги у Січі (Микитин Ріг), Б. Хмельницький зупинився на о. Томаківці, де відразу ж розпочав формування збройних сил і налагодив зв’язки з запорожцями.

21 січня 1648 р. на Січі почалося повстання. Через кілька днів на козацькій раді Б. Хмельницького обрано гетьманом. Саме ці події знаменували початок Визвольної війни. Б. Хмельницькому вдалося досягти угоди з кримським ханом Іслам-Гіреєм про спільну війну проти Польщі. На допомогу повсталим хан направив 3–4 тис. вершників на чолі з перекопським мурзою Тугай-беєм» [223, с. 36].

Отримавши звістку про повстання на Запоріжжі, коронний гетьман Польщі М. Потоцький кинув на його придушення 6 полків реєстрових козаків та 3 600 польських вояків-жовнірів на чолі із сином Стефаном Потоцьким і комісаром реєстрових козаків Яковом Шемберком.

Польський гетьман допустився грубої помилки. Бажаючи придушити повстання на його початковій фазі, М. Потоцький рушив більшою частиною свого війська з Корсуня проти козаків. Притому розбив його на два загони: 4 полки реєстрових козаків на чолі з І. Барабашем та І. Караімовичем і 1200 найманців відправив човнами по Дніпру, а польських жовнірів та два полки реєстрових козаків на чолі з С. Потоцьким та Я. Шемберком (близько 4 тисячі осіб) скерував суходолом в пониззя Дніпра.

Вони мали зустрітися та об’єднатися в районі Кам’яного Затону. Коли реєстрові козаки прибули туди та довідалися про перший напад татарів і козаків на табір С. Потоцького і Я. Шемберка 20 (30) квітня в районі Княжих Байраків, вони вчинили бунт, знищили Барабаша та Караімовича і перейшли на бік повсталих запорожців 2 (12) травня.

Пізніше таке ж зробили реєстрові козаки Переяславського та Білоцерківського полків і мошенські драгуни (українці за походженням) та приєдналися до повсталих.

Становище оточеного війська Стефана Потоцького стало критичним. За давніми оцінками, у нього налічувалося близько 6 тисяч озброєних поляків, в той час як Богдан Хмельницький мав коло 8 тисяч козаків та 4 тисячі кримських татарів.

«Поляки пішли на переговори і погодилися віддати гармати з порохом і козацькі клейноди за обіцяний Б. Хмельницьким вільний відступ польського обозу до Кирилова. Але Тугай-бея не задовольнили такі умови, і він наполягав на штурмі польського табору.

5 (15) травня в урочищі Жовті Води почався жорстокий бій, що тривав до вечора. Вночі поляки зробили відчайдушну спробу вирватися з оточення. Однак вийти з укріпленого табору їм не вдалося, бо як тільки почався марш, до Б. Хмельницького втік перекинчик. Тугай-бей, не бажаючи втрачати здобич, кинувся переслідувати поляків, не повідомивши про це козаків. Упродовж ночі татарська кіннота з боєм супроводжувала польське військо. Жовніри рішуче відбивалися. Швидкість руху не перевищувала 2–3 км за годину. До світанку С. Потоцький просунувся на 8–10 км уздовж урочища Княжі Байраки. Нарешті Тугай-бей попросив допомоги у запорожців. Б. Хмельницький прибув негайно і в одній з балок наздогнав поляків.

Тут і відбулася вирішальна битва. Польський обоз було оточено, почався штурм. Козаки застосували проти польського рухомого табору артилерію, маневруючи гарматами за допомогою верхових коней. Польське військо вони розбили вщент, а старшину віддали татарам у полон. Син коронного гетьмана помер від смертельної рани…» [223, с. 36–38].

Які ж воєнно-політичні висновки слід зробити з першої гучної перемоги Богдана Хмельницького над поляками під Жовтими Водами?

«Відомий знавець військової історії генерал-хорунжий армії УНР у своєму нарисі «Стратегічні операції Богдана Хмельницького під час війни 1648–1649 рр.» зазначав, що битва в урочищі Жовті Води мала «ті прикмети керування, що завжди вважаються ознаками генія: збалансована рішучість, створення і уміле використання моральної переваги в поєднанні з моральною дезорганізацією супротивника, планове розвинення операції… Вперше після 12 років непереможній нібито Польщі завдано поразки» [223, с. 38].

Ми можемо багато про що розповідати, аналізуючи цю блискучу перемогу Богдана Хмельницького над поляками. Та це не є метою нашого дослідження. Достатньо поданого опису.

2. Битва під Корсунем.

[15 (25) — 16 (26) травня 1648 року]

«Командувачі українських військ — Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс.

Командувач кримськотатарського війська — Тугай-бей.

Командувачі польських військ — Микола Потоцький, Мартин Калиновський.

Загальна кількість учасників — 60 тис(яч).

Загальні втрати — майже 20 тис(яч)» [223, с. 42].

Після перемоги під Жовтими Водами армія Богдана Хмельницького рушила під Корсунь, де коронний гетьман Микола Потоцький збирав польські війська проти запорозьких козаків. Одночасно Богдан Хмельницький направив козацькі загони на Дніпро нищити човни і пороми, щоби не допустити приєднання до армії М. Потоцького загонів магната Я. Вишневецького, які в той час перебували на Лівобережній Україні.

Зазначимо, що під час руху армії Б. Хмельницького до Корсуня вона постійно зростала, до неї приєднувалися сотні і тисячі українців.

«12 (22) травня польське військо стало табором за Корсунем на лівому березі річки Рось, 13 (23) травня поблизу Корсуня козаки форсували річку Тясмин. М. Потоцький, довідавшись, що військо Б. Хмельницького наближається, віддав Корсунь на пограбування жовнірам і наказав копати шанці для оборони табору. Вози, з’єднавши ланцюгами, заповнили піском, а колеса закопали по осі в землю… загальна кількість людей у польському таборі разом з обозними і слугами становила понад 20 тис(яч) осіб. У складі польського обозу було 1400 возів для артилерії, 8 тисяч коней…» [223, с. 42]

Уже 14 (24) травня Максим Кривоніс, діючи в передовому загоні, своїми людьми зв’язав М. Потоцького, не дозволяючи йому відступити. Тому М. Потоцький звелів запалити передмістя Корсуня, котрий вигорів ущент.

«Б. Хмельницький, довідавшись про наміри поляків (відступити до Богуслава під захистом табору з возів. — В.Б.),.. вирішив ударити по війську М. Потоцького на марші. Було обране вдале місце — Горохова Діброва — глибока балка на березі р. Рось поблизу с. Виграєва. Туди й спрямували полк Кривоноса з 10 гарматами. Козаки перекопали дорогу, а з боків зробили шанці, де поставили гармати і розмістили стрільців» [223, с. 42].