Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Чоловіки, що ненавидять жінок

Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

154
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 151
Перейти на сторінку:
вибуховий пристрій важко встановити так, щоб не наражати на ризик невинних людей, які випадково опинилися поблизу. Крім того, знов-таки немає гарантії, що він дійсно загине.

Задзвонив телефон.

— Вітаю, Лісбет, це Драґан. У мене є для тебе робота.

— У мене немає часу.

— Це важливо.

— Я зайнята, — сказала вона і поклала слухавку.

Врешті-решт вона зупинилася на несподіваному варіанті — отрута. Ця ідея спочатку здивувала її саму, але, коли уважніше глянула, Лісбет визнала її найкращою.

Кілька діб Лісбет Саландер провела, прочісуючи Інтернет у пошуках підходящої отрути. Вибір виявився великим. Наприклад, можна взяти одну з найбільш смертельних отрут, відомих науці, — ціаністий водень, який частіше називають синильною кислотою.

Ціаністий водень використовується як компонент у деяких хімічних виробництвах, наприклад для виготовлення фарбників. Щоб убити людину, досить кількох міліграмів; один літр у резервуарі води цілком може знищити середнього розміру місто.

Із зрозумілих причин таку смертоносну речовину тримають за сімома замками. Проте якщо політичний фанатик, що замислив убивство, не може зайти до найближчої аптеки і попросити десять мілілітрів ціаністого водню, то виготовити цю отруту на звичайній кухні можна майже в необмежених кількостях. Потрібне лише немудре лабораторне устаткування, що продається у складі дитячих хімічних наборів за дві-три сотні крон, та кілька інгредієнтів, які легко знайти серед звичайних господарчих товарів. Інструкція щодо виготовлення лежить в Інтернеті.

Іншим варіантом був нікотин. З одного блока сигарет можна добути достатню кількість міліграмів, а потім зварити сироп. Ще кращою речовиною, щоправда складнішою у виробництві, є сульфат нікотину, що має властивість вбиратися через шкіру; тобто досить надіти гумові рукавички, наповнити водяний пістолет і вистрілити адвокатові Б’юрману в лице. Протягом двадцяти секунд він утратить свідомість, а за кілька хвилин помре.

До цього моменту Лісбет Саландер уявлення не мала про те, що так багато звичайнісіньких речей з найближчої крамниці побутової хімії можна обернути в смертоносну зброю. Присвятивши кілька днів вивченню цієї теми, вона переконалася, що нема ніяких особливих технічних перешкод для того, щоб розібратися з опікуном в найкоротші строки.

Залишалися тільки дві проблеми: смерть Б’юрмана не дасть їй змоги розпоряджатися своїм життям самій і немає ніяких гарантій, що Б’юрманів наступник не виявиться у сто разів гіршим.

Потрібно було провести аналіз наслідків.

Їй треба було знайти спосіб керувати своїм опікуном і тим самим власним становищем. Вона просиділа на старому дивані у вітальні цілий вечір, наново прокручуючи ситуацію в голові. Під кінець вечора вона відкинула ідею вбивства за допомогою отрути і виробила альтернативний план.

Особливо привабливим він, проте, не був і припускав, що вона знову дозволить Б’юрманові на неї накинутися. Але якщо в неї все вийде, вона переможе.

Так їй здавалося.

На кінець лютого життя Мікаеля в Хедебю вже йшло своїм звичаєм. Щоранку він вставав о дев’ятій годині, снідав і працював до дванадцятої, вивчаючи новий матеріал. Потім, незважаючи на погоду, годину прогулювався. У другій половині дня він працював і далі вдома чи в «Кафе Сусанни», або опрацьовуючи прочитане вранці, або записуючи фрагменти майбутньої біографії Хенріка. Між третьою і шостою в нього завжди був вільний час. Він закуповував, прав, їздив у Хедестад і робив інші домашні справи. Близько сьомої він ходив до Хенріка Ванґера і ставив питання, що накопичилися за день. Близько десятої він повертався додому і читав до години або другої ночі, систематично вивчаючи зібрані Хенріком документи.

На свій подив, Мікаель виявив, що робота над біографією Хенріка йде як по маслу. У нього вже набралося близько ста двадцяти сторінок чорнового варіанта сімейної хроніки, що охоплювала період від прибуття Жана Батиста Бернадота до Швеції і приблизно до 1920-х років. Після цього просування сповільнилося, і тепер йому доводилося ретельно добирати слова.

Через бібліотеку в Хедестаді Мікаель замовив книги, що описували епоху виникнення шведського нацизму, зокрема докторську дисертацію Гелени Льов «Свастика і сніп Васи». Він написав ще близько сорока сторінок про Хенріка та його братів, поставивши свого працедавця в центр усієї оповіді. Мікаель склав обширний план майбутніх досліджень з метою зрозуміти, як виглядало і працювало у той час сімейне підприємство, і виявив, що клан Ванґерів був до того ж міцно пов’язаний з імперією Івара Крюґера. Це була ще одна побічна лінія, якій треба було приділити увагу. Він прикинув, що в цілому йому залишається написати сторінок триста. У нього був графік, згідно з яким він мав намір до першого вересня подати на суд Хенріка Ванґера повний чорновий варіант, а восени почати доопрацьовувати текст.

Зате в справі Харієт Ванґер Мікаель не просунувся ні на міліметр. Скільки він не читав об’ємистий матеріал і не роздумував над деталями, у нього не з’являлося жодної підстави запідозрити, що розслідування слід було вести іншими шляхами.

Якось суботнього вечора наприкінці лютого в нього відбулася довга розмова з Хенріком Ванґером, у якій він звітував про цілковиту відсутність успіхів. Старий терпляче слухав, поки Мікаель перелічував усі глухі кути, в які заходив.

— Коротше кажучи, Хенріку, я не знаходжу в розслідуванні ніяких промахів.

— Я розумію, що ти маєш на увазі. Сам бився до втрати свідомості. І разом з тим я певен, що ми безперечно щось проґавили. Ідеальних злочинів не буває.

— Ми ж навіть не можемо стверджувати, що злочин дійсно було скоєно.

Хенрік Ванґер зітхнув і засмучено розвів руками.

— Працюй далі, — попросив він. — Доведи роботу до кінця.

— Це безглуздо.

— Можливо. Але не здавайся.

Мікаель зітхнув.

— Номери телефонів, — промовив він нарешті.

— Так.

— Вони повинні щось означати.

— Так.

— Вони записані навмисно.

— Так.

— Але ми не можемо їх зрозуміти.

— Так.

— Або розуміємо неправильно.

— Саме так.

— Це не номери телефонів. Вони означають щось інше.

— Можливо.

Мікаель знову зітхнув і пішов додому, щоб читати далі.

Коли Лісбет Саландер знову зателефонувала і заявила, що їй потрібні гроші, адвокат Нільс Б’юрман зітхнув полегшено. Від останньої планової зустрічі вона відмовилася, пославшись на те, що мусить працювати, і в його душу закрався невиразний неспокій. Невже вона перетворюється на некеровану проблемну дитину? Та позаяк, не з’явившись на зустріч, вона не дістала кишенькових грошей, рано чи пізно їй все одно доведеться до нього звернутися. Також адвоката непокоїла думка про те, що вона могла розповісти кому-небудь про його витівку.

Її дзвінок з приводу грошей переконав опікуна, що ситуація під контролем. Але її необхідно приструнчити, вирішив Нільс Б’юрман, Вона повинна зрозуміти, хто тут головний, і лише тоді у них зможуть скластися конструктивніші стосунки. Тому цього разу він призначив їй зустріч не в офісі, а

1 ... 64 65 66 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чоловіки, що ненавидять жінок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чоловіки, що ненавидять жінок"