Читати книгу - "20 000 льє під водою"

свинець? Ось вам надійний клинок, заткніть його за пояс — і в путь!

Я подивився на товаришів. Вони були озброєні так само, як і ми з капітаном, а Нед Ленд на додачу розмахував своєю острогою, яку прихопив із собою, падаючи з «Авраама Лінкольна», і яка відтоді лежала без діла.

Що ж, усі, крім мене, вже були у скафандрах, мусив і я його одягнути. З тяжким серцем я насунув на голову мідну кулю, і одразу ж мій балон почав подавати повітря.

Через хвилину матроси спустили нас по одному у воду і на глибині не більше півтора метра ми намацали піщане дно. Капітан Немо зробив знак рукою, що означав запрошення іти за ним. І ми пішли по похилому спуску. Через деякий час ми вже були досить глибоко.

Думки і страхи, що пригнічували мене, раптом розвіялися. Я став на диво спокійним. Легкість руху додала мені впевненості, а казкове видовище заполонило мою увагу.

Сонячні промені, проникаючи крізь прозору воду, досить яскраво освітлювали дно. Видно було навіть найменші черепашки. Ще за десять хвилин над нами було вже п'ять метрів води; дно поступово вирівнювалося.

З-під наших ніг, немов бекаси на болоті, знялася зграйка красивих рибок з роду одноперих, які не мають ніяких плавців, окрім хвостового. Я впізнав яванську, справжню морську змію, завдовжки дев'яносто сантиметрів, з черевцем біло-сірого кольору, яку можна було легко прийняти за морського вугра, якби не золотаві смуги по боках. З роду стоматидів, для яких характерне надзвичайно сплющене тіло, я помітив риб яскравого забарвлення, зі спинним плавцем у вигляді серпа; ці риби їстівні, їх висушують або маринують, страви з них називаються karavade. А ще я побачив морських карасів — транкебарів, тіла яких покриті лускатим панциром з восьми повздовжніх смуг.

А сонце дедалі яскравіше освітлювало морське дно. Характер дна потроху змінювався. М'який піщаний килим поступився місцем ґрунту, що складався з уламків порід і був усіяний молюсками і зоофітами. З двох названих видів я помітив мушлі, подібні до устричних, тонкостінних, з ніжними «замковими» зубцями (їх чимало у Червоному морі й Індійському океані); кулеподібні мушлі помаранчевих луцин, шиловок, персидських багрянок, що забезпечують «Наутилус» прекрасною фарбою; рогаті камінки завдовжки 15 сантиметрів, витягнуті, немов руки, готові вас схопити; роговидні кубаревики, укриті шпичаками; двостулкові мушлі-лінгули, качкородки, їстівні молюски, які експортують на ринки Індостану; поліпи; пелагії-панопіри, що слабо, але люмінесціюють; і, нарешті, чудесні віялоподібні очківниці — дивовижні опахала, які є найрозкішнішими витворами океанської фауни.

Серед цих «тварин-квітів», під покривом гідроїдів, кишіли легіони членистоногих тварин, здебільшого ракоподібних, з трикутним, дещо заокругленим панциром: «пальмові злодії» — жахливі партенопи, просто огидні на вигляд. Я двічі бачив іншу, не менш огидну, тварину — гігантського краба, описаного Дарвіном. Природа наділила його інстинктом і силою настільки, що він може харчуватися кокосовими горіхами; ці краби обривають кокоси, вилізши на прибережні пальми: при падінні кокоси тріскають, і вони розкривають їх своїми міцними клешнями. Тут, у цих прозорих водах, краби пересуваються надзвичайно швидко. А от черепахи, що водяться побіля малабарських берегів, повільно повзають між скелями.

Близько сьомої години ранку ми нарешті дісталися перлової відмілини, де мільйонами розмножуються перлівниці. Ці дорогоцінні молюски прикріплюються до підводних скель і буквально присмоктуються до них за допомогою бісусу коричневого кольору, добровільно позбавляючи себе можливості рухатися. Цим вони відрізняються від звичайних устриць, дорослі особини яких рухаються вільно.

Перлівниця «мелеагріна», перламутрова устриця, має круглясту мушлю, щільні стулки якої майже однакові за розміром, а їхній зовнішній бік надзвичайно ребристий. Спіралеподібні ребра окремих мушель, оброслі синьо-зеленими водоростями, — це мушлі молодих устриць. Десятирічні мушлі і старші виглядають інакше: стулки стають товстішими і укриваються з зовнішнього боку більш грубими концентричними краями майже чорного кольору вони великі — завширшки до п'ятнадцяти сантиметрів.

Капітан Немо вказав мені на неймовірне скупчення мушель перлівниць, і я зрозумів, що ця скарбниця і справді невичерпна, адже творча сила природи перевищує руйнівні інстинкти свого найдосконалішого творіння — людини. Нед Ленд, маючи неабияку схильність до руйнування, ґав не ловив — його сітка, прикріплена до пояса, швидко наповнилася мушлями перлівниць.

Ми ніде не могли зупинятися надовго, треба було йти за капітаном, який, вочевидь, вів нас знайомою дорогою. Місцями дно так підвищувалося, що я піднімав руку вгору і вона опинялася над водою. І зовсім поряд під ногами виникали западини. Часто нам доводилося обходити високі пірамідальні схили. У закутках їх розколин гніздилися величезні ракоподібні. Трохи піднімаючись на високих лапах, вони впивалися в нас поглядом своїх круглих очей, що складаються з безлічі маленьких очок — фасеток (ці очі мені нагадували гармати з націленими жерлами), а під нашими ногами копошилися нереїди, гліцери, ариції та інші кольчеці, розставляючи на всі боки свої довгі вусики і щупальця.

Та ось ми опинилися перед гротом, що утворився у мальовничому скельному масиві, вкритому строкатим килимом тутешньої флори. Мені спочатку здалося, що у цій підводній печері панує темінь. Сонячне проміння наче не мало дозволу проникати всередину і пригасло при вході у грот.

Капітан Немо, не вагаючись, увійшов досередини. Ми пішли за ним. Мої очі швидко звикли до відносної темноти у печері. Можна було навіть побачити витіювато округлений купол гроту, який опирався на природні пілястри з широкою гранітною основою, що нагадували важкі колони тосканської архітектури. Я все думав, навіщо капітан Немо потягнув нас усередину цієї підводної печери, і скоро зрозумів причину.

Зійшовши досить крутим схилом, ми опинилися на дні ями, подібної до круглої криниці. Тут капітан Немо зупинився і вказав нам на якийсь предмет.

Це була неймовірно велика мушля, гігантська тридакна діаметром до двох метрів, ще більша за ту, що прикрашала музей «Наутилуса». Така чаша вмістила б ціле озерце свяченої води!

Я, мов заворожений, підійшов до дивовижного молюска. Він прикріпився своїм бісусом до гранітного товщі і самотньо ріс у спокійних водах печери. Така тридакна мала б важити щонайменше триста кілограмів, а сама устриця заважила б близько п'ятнадцяти кілограмів! Мабуть, тільки Гаргантюа під силу впоратися з м'якоттю цього молюска за одну трапезу!

Капітан Немо, вочевидь, знав про існування цієї двостулкової мушлі, і бував він тут не раз і не двічі. Я подумав, що він привів нас сюди лише заради того, аби показати цей курйоз природи. Але я помилився: виявилося, що його цікавить стан тридакни.

Я придивився пильніше, стулки молюска були трохи розтулені. Капітан Немо, підійшов до мушлі, вклав клинок між стулками, щоб не дати їм зімкнутися; потім він трохи підняв рукою торочкуватий