Читати книгу - "Робінзон Крузо"

167
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 72
Перейти на сторінку:
як їм чинити. Мої компаньйони хотіли напасти на бунтівників одразу, тільки запала темрява, але я вигадав інший план. Хотів напасти так, щоб убити якомога менше людей, а тим більше, щоб не постраждали ми самі, адже заколотники були озброєні. Довелося чекати. Ми підійшли майже до затоки, я звелів П'ятниці та капітанові підповзти до човна чим ближче, а вже тоді починати стрілянину.

П'ятниця і капітан поповзли, аж тут боцман, який був ватажком бунтівників, разом із двома матросами відділився від гурту й попрямував просто на них. Капітан невимовно зрадів і насилу дочекався, щоб той підійшов упритул, бо в темряві людини не було видно, було чути тільки голос. Щойно боцман наблизився, капітан і П'ятниця скочили на ноги та вистрілили. Боцмана було вбито на місці. Другому поцілили в живіт, він упав як підкошений і помер за годину чи дві. Третій утік.

Коли пролунала стрілянина, я з рештою товаришів виступив на берег. Нас була ціла армія — восьмеро вояків: я — генералісімус, П'ятниця — генерал-лейтенант, капітан та двоє його помічників і ще трійко військовополонених, яким ми довірили зброю. На матросів ми насунулись у темряві, тож вони не могли бачити, скільки нас. Я наказав чатовому, що був у човні і перейшов на наш бік, по черзі викликати їх на ім'я і пропонувати здатися. Можливо, ми домовимося. І я не помилився — у становищі, в якому опинилися бунтівники, їм нічого не лишалося, як здатися.

От як усе було. Колишній чатовий гукнув:

— Том Сміт! Том Сміт!

Том Сміт, здається, упізнав голос:

— Хто це? Бобсоне, це ти?

Чатовий гукнув:

— Томе, заради Бога, кидай зброю, чи тебе застрелять на місці!

— Хто застрелить? Де ви?

— Ось ми, — мовив Бобсон. — Ось наш капітан, а з ним п'ятдесят вояків, які вже дві години за вами полюють. Боцман убитий. Білл Фрай поранений, мене взяли в полон. Якщо ти не складеш зброї, ми всі загинемо.

— Ми згодні здатися, — відповів Том Сміт, — якщо нас помилують.

— Я спитаю, якщо ви обіцяєте скоритися.

Тоді Бобсон звернувся до капітана, і той мовив:

— Ти, Сміте, знаєш мій голос. Негайно кидай зброю і здавайся, і тоді я збережу вам життя. Усім, окрім Вілла Аткінса.

Тут закричав Вілл Аткінс:

— На Бога, капітане, помилуйте мене! Чим я завинив? Ми всі разом зчинили заколот.

Але це було брехнею — саме Вілл Аткінс підбивав матросів до бунту і першим схопив капітана, а потім по-варварському зв'язав його і брутально вилаяв. Капітан мовив:

— Складай зброю і сподівайся на милість губернатора.

(Під губернатором він мав на увазі мене). Словом, усі заколотники склали зброю і благали не страчувати їх. Я вислав двох людей до них на переговори і ще одного, який усіх їх пов'язав. А тоді моя «величезна армія з п'ятдесятьох вояків», яка насправді складалася з вісьмох людей, виступила з-за дерев та захопила і полонених, і човен. Щоправда, я намагався триматися в тіні й не потрапляти на очі.

Тепер нам треба було полагодити човен, бо без нього як захопити корабель? А капітан тим часом вів переговори з полоненими: нагадав їм про заколот, про порушення закону — за таких умов дуже важко уникнути шибениці. Матроси не просили нічого — тільки зберегти їм життя. Капітан на це відказав, що вони не його полонені, а губернатора острова. Бунтівники гадали, що висаджують капітана і двох його людей на безлюдний острів, але Богові було вгодно, щоб не лишень острів був заселений, а й щоб губернатор виявився англійцем. Якщо губернатор вирішить усіх бунтівників повісили — так і буде, якщо ж схоче помилувати, то їх відправлять назад до Англії, де вони постануть перед судом. А поки що нехай готуються до смерті, бо їх, либонь, зранку повісять.

Звісна річ, уся капітанова промова — то була вигадка чистої води, але вона призвела до бажаного результату: Аткінс упав на коліна і благав заступитися за нього перед губернатором — він дуже хотів жити. Решта молили, щоб їх не відправляли назад до Англії.

Мені спало на думку, що саме зараз — слушний час захопити корабель. Отож я відійшов подалі у темряву, щоб матроси не побачили, який то на острові «губернатор», і покликав капітана. Зробили так: на віддалі я гукнув, а один із наших людей передав капітану:

— Пане капітане, губернатор викликає вас.

Той миттю відповів:

— Перекажи його світлості, що я йду.

Матроси були ще більше вражені — вони упевнилися, що їх оточує щонайменше п'ятдесят вояків. Тим часом капітан підійшов до мене, і я розповів йому свій план захоплення корабля. Він похвалив мою вигадку і вирішив, що зранку раненько ми так і вчинимо. Але для того, щоб операція мала успіх, потрібно було розділити полонених: капітан забере Аткінса та ще двох найзатятіших зарізяк і відправить у печеру.

Цю роботу доручили П'ятниці та двом товаришам капітана, які разом із ним опинилися на острові. У печері заколотники будуть, як у в'язниці, — місцина ця не з приємних, особливо для людей у їхньому становищі. Решту я звелів перевести у свою літню хатину, дорогу до якої добре описав. Зважаючи на те, що хатина була обнесена укріпленим валом, полонені не могли б звідти втекти, та й вони присягнули коритися.

Зранку я до них на переговори відправив капітана. Треба було перевірити, чи можна їм довіряти — допоможуть вони нам зненацька захопити корабель? Капітан суворо сказав заколотникам, що губернатор дарує їм милість, але в Англії їх безперечно закують у кайдани. Та якщо вони допоможуть капітанові відбити корабель, він вимолить у губернатора прощення для них.

Можете уявити, як радо матроси пристали на цю пропозицію. Вони попадали навколішки і побожилися, що більше ніколи не зрадять його, бо завдячують капітанові своїми життями. Вони згодні вирушити за ним на край світу і до кінця життя слухатимуться його, як батька.

— Що ж, — мовив капітан, — я піду перекажу губернаторові ваші слова. Побачимо, чи вдасться мені власкавити його.

Отож капітан повернувся, певний, що матроси більше не зрадять його. Я ж вирішив, що нам усе одно варто бути насторожі, тож ми зробимо так: капітан повернеться до матросів, візьме з собою п'ятьох найнадійніших у помічники, бо йому буцімто не потрібно багато людей. Двох, разом із тими трьома, що у в'язниці (в печері), він залишає в заручники губернаторові. Якщо п'ятеро матросів зрадять, то заручників одразу повісять. Умова була суворою, щоб переконати заколотників у серйозних намірах губернатора. Їм не було куди подітися, тільки

1 ... 64 65 66 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Робінзон Крузо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Робінзон Крузо"