Читати книгу - "Сяйво"

імперією Дервента, нехай тоді йому допоможе Бог.

Напружений, як рояльна струна, він лежав, втупившись у темряву, розуміючи, що може минути ще чимало годин, аж поки він зможе заснути.

Венді Торренс лежала на спині, очі заплющені, вона слухала звуки сну свого чоловіка — довгий вдих, коротка затримка, трохи утробний видих. Куди він відходить, коли спить, загадувалася вона. До якогось парку розваг, до Великого Беррингтону сновидінь, де всі атракціони безкоштовні і нема поряд жінки й матері, яка б нагадувала, що досить їм уже хот-догів або що пора вже звідси йти, якщо вони хочуть встигнути дістатися додому до темряви? Чи, може, там є якийсь ґрунтовний бар, де пиятика ніколи не припиняється, де дверцята «кажанячі крила» завжди навстіж і вся його стара пияцька братія скупчилася навкруг електронного хокею зі склянками в руках, між них особливо видається Ел Шоклі з його попущеною краваткою і розстебнутим верхнім ґудзиком на сорочці? Місце, куди ні їй, ні Денні нема ходу, а буґі триває без кінця.

Венді тривожилася за нього, тією старою, безпорадною тривогою, що, як вона сподівалася, залишилася назавжди позаду, у Вермонті, так, немов тривога чомусь не здатна перетинати кордони штатів. Їй не подобалося те, що «Оверлук», схоже, наразі робив з Джеком і Денні.

Найбільш лячним, примарним і незгадуваним, можливо забороненим для згадування, було повернення всіх отих пияцьких симптомів у Джека, одного по одному… усіх, окрім самого пиття. Постійне витирання губ рукою або хустинкою, немов щоби прибрати з них надлишок вологи. Довгі паузи за друкарською машинкою, більше зіжмаканого паперу в кошику на сміття. Пляшечка екседрину знайшлася сьогодні ввечері на телефонному столику, після того як йому дзвонив Ел, але склянки для води не було. Він знову жує ті пігулки. Він дратується через дрібниці. Він починає машинально вистукувати пальцями якийсь нервовий ритм, коли йому стає надто нудно. Зросла лайливість. Її також почала непокоїти його витримка. Було б майже полегшенням, якби він дав волю норову і випустив з себе пару подібно до того, як то він скидає тиск у котлі, щонайперше вранці спускаючись до підвалу, а потім роблячи це востаннє увечері. Було б майже приємно побачити, як він, лаючись, копає ногою стілець і той летить через усю кімнату або бодай грюкає дверима. Але ці явища, що завжди були невіддільними від його темпераменту, тепер майже цілком припинилися. Проте у неї було відчуття, що Джек злиться на неї або на Денні все частіше й частіше, але уникає це проявляти. Котел має манометр: старий, тріснутий, замаслюжений, але все ще працюючий, а в Джека нема нічого подібного. Вона ніколи не вміла достатньо добре його розгадати. Денні міг, але Денні не розповідав.

А цей дзвінок від Ела. Майже в той самий час, коли він надійшов, Денні втратив усяку цікавість до оповідання, що вони з ним якраз читали. Він залишив її сидіти біля каміна, а сам пішов до головної стійки, де Джек побудував шосе для його машинок і ваговозів «Метчбокс».[142] Там стояв і Лиховісний Ліловий Жук, і Денні почав поспішно возити ним уперед і назад. Прикидаючись, ніби читає свою книгу, але насправді спостерігаючи поверх неї за Денні, вона побачила дивний сплав тих способів, якими вона й Джек проявляли свою тривогу. Витирання губ. Нервове куйовдження собі на голові волосся одночасно обома руками, як це робила вона, чекаючи повернення Джека після його рейду по барах. Вона не могла повірити, ніби Ел зателефонував, аби просто «спитати, як ідуть справи». Якщо тобі схотілося потеревенити, ти дзвониш Елу. Якщо тобі подзвонив сам Ел, значить, є якась справа.

Пізніше, коли вона знову спустилася вниз, вона побачила, що Денні знову згорнувся клубком біля каміна, з цілковитою увагою, тамуючи дихання, він поринув у читанку для другого класу, де йшлося про пригоди Джо і Рейчел разом з їхнім татом у цирку. Непосидюща нервовість повністю зникла. Дивлячись на нього, вона знову відчула лячний укол упевненості, що Денні знає більше, ніж сам розуміє, більше, ніж містить у собі філософія лікаря (звіть мене Біллом) Едмондса.

— Агов, час до ліжка, доку, — сказала вона.

— Йо, гаразд.

Він заклав у книжці сторінку, на якій зупинився, й підвівся.

— Помийся і почисти зуби.

— Гаразд.

— Не забудь скористатися зубною ниткою.

— Не забуду.

Якусь мить вони стояли поруч, задивившись, як розгорається і пригасає жар у каміні. У більшій частині вестибюля було прохолодно й гуляли протяги, але це коло навкруг вогню було чарівно теплим, його було важко покидати.

— Це дядько Ел дзвонив по телефону, — невимушено промовила вона.

— О, справді? — абсолютно без здивування.

— Цікаво, чи не сердився дядько Ел на тата, — промовила вона так само невимушено.

— Йо, таки сердився, — сказав Денні, так само дивлячись на вогонь. — Він не хоче, щоби тато писав книгу.

— Яку книгу, Денні?

— Про цей готель.

Питання, що сформувалося в неї на губах, було тим самим, з яким і Джек, і вона підступалися до Денні вже тисячу разів: «Як ти про це дізнався?» — але Венді нічого не спитала. Вона не хотіла бентежити сина перед сном, ані дати йому зрозуміти, що вони, ніби між іншим, зараз обговорюють знання ним речей, про які він зовсім не мав як дізнатися. Але ж він насправді знає, вона була в цьому переконана. Пащекування лікаря Едмондса про індуктивне мислення та підсвідому логіку залишається не чим іншим, як усього лиш пащекуванням. Її сестра… яким чином Денні міг дізнатися, що того дня в почекальні вона думала про Ейлін? А те

(«мені наснилося, що з татом трапилася аварія».)

Вона помотала головою, немов витрушуючи з неї зайве.

— Іди вже митися, доку.

— Гаразд.

Він побіг по сходах вгору, до їх квартири. Вона посуплено вирушила до кухні, щоби підігріти там у каструльці молоко для Джека.

І от тепер, лежачи в ліжку без сну, прислухаючись до дихання свого чоловіка і вітру надворі (якимсь чудом цього дня снігом повіяло лише раз, надвечір; сильного снігопаду все ще не траплялося), вона дозволила своїм думкам цілком повернутися до її чудового, невстрійливого сина, який народився з обличчям, покритим плівкою — то був просто плодовий міхур, лікарі таке бачать, можливо, раз на кожні сімсот пологів, — у «сорочці», що, як про те старі баби плещуть, дарує ясновидіння.

Вона вирішила, що вже час розпитати Денні про «Оверлук»… давно пора було спробувати розговорити