Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

що після смерті Ісайї до появи в країні Моксель Юрія Довгорукого єпископа в ній не було. Можливо, він прибув разом із князем 1137 року. Хоча, ще раз нагадую, ніяких відомостей про перебування в Суздалі і Ростові єпископа Єфрема в історії не зафіксовано.

Після вигнання Никона єпископом став Леон. Про нього сказано: "Леон посвячений в 1158 році. Вигнаний із Суздаля в 1159 і з Ростова в 1162, за хабарництво, а згідно з Троїцьким літописом, за єресь. Після нього знову повернувся Нестор і пробув до 1164 р." [48, с. 69].

Єпископи ростовсько-суздальської землі не мали підтримки ні з боку князя, ні з боку населення: їх убивали, виганяли, міняли. Це цілком зрозуміло, якщо взяти до уваги, що й сам князь, і його дружина, і місцеве фінське населення жили в напівдикому стані, були кровно пов’язані з древніми фінськими звичаями й віруваннями. А християнська релігія не сприймалася місцевими фінськими племенами.

Дуже цікавий наступний єпископ країни Моксель Феодор І. Про нього в книзі графа М. В. Толстого сказано: "Феодор, на прізвисько Калугер, посвячений у Константинополі в 1170 році; позбавлений сану в 1172, за нечувані жорстокості, і, за судом Митрополита, покараний відсіканням правої руки, відрізанням язика й осліпленням" [48, с. 69].

Маємо можливість переконатися в страшному розгулі мракобісся та дикості вже в самому православному середовищі ростовсько-суздальської землі кінця ХІІ століття. Але що цікаво: єпископ-грек, прибувши із Константинополя, природно, не міг миритися ні з так званим "двовірством", ні з паралельним поклонінням каменям Кардо-сярко, ні з розбещеністю й бандитизмом самого князя Андрія Боголюбського. Він почав запроваджувати в церковному житті суворі релігійні порядки. За що й поплатився. Саме князь Андрій Воголюбський — "перший великорос", якому "однаково були любі" і християни, і нехристі, — укотре вже став організатором знущання з єпископа.

Константинопольський Патріарх довгих 13 років забороняв висвячувати для ростовсько-суздальської землі нового єпископа. І лише в 1185 році "ігумен Спаського Берестовського монастиря... як твердить літописець, мовчазний, милостивий до вбогих, ласкавий до кожного, лагідний мовою й ділами", був висвячений в єпископи ростовсько-суздальської землі [48, с. 69].

Підібрали саме такого, котрий був потрібний у тій землі.

Помер Єпископ Лука в 1189 році.

Не стану описувати, як висвячувалися і як діяли ще три єпископи першого періоду становлення православної церкви в країні Моксель. Подам лише їхні імена: Іоанн І, Пахомій, Кирило І. Зазначу — всі вони, зрештою, складали сан, приймали схиму й віддалялися в монастирі замолювати гріхи.

Страшне свідчення!

Навіть святителі-єпископи початку XIII століття в ростовсько-суздальській землі за період своєї церковної діяльності обростали такою неймовірною кількістю зла й гріхів, що єдиним шляхом до порятунку душі ставало прийняття схими й повне віддалення від мирського життя.

Вдумайтеся, шановні читачі, у цю страшну істину — і зрозумієте облудність головних постулатів московської історичної дійсності.

Хочу також звернути увагу на той факт, що в перший період становлення православ'я почало приживатися серед фінських племен переважно у Володимирській губернії. Мова йде про племена, що жили на території пізнішої Володимирської губернії XIX століття. Не виявлено ні однієї церкви, ні єдиного монастиря на території майбутніх губерній — Московської, Костромської, Калузької, Тульської, Пензенської, Курської та інших першого періода православ’я (1073—1237).

Наводжу читачам перелік монастирів, пустинь та древніх церков першого періоду "невпевненого просування (1073—1237)" в "Залешанській землі" (у розрізі губерній майбутньої Московії). Матеріал подається згідно з дослідженнями Олександра Ратшина "Повне зібрання... про всі діючі в давнину й нині існуючі монастирі й прикметні церкви Росії. Складене з достовірних джерел", 1852 року видання.

Пропоную особливо ретельно дослідити територію Володимирської губернії, тому що саме в тій землі наприкінці XI й на початку XII століття православ’я вперше зробило свої несміливі кроки. На території Володимирської губернії в XIX столітті відомо 12 давніх монастирів і 10 давніх храмів (церков), зведених до 1238 року.

Практично всі вони розташовувалися в "зачастокольних містах-селищах", які зводилися князями. Природно, в містах проживали переважно люди, які прийняли християнство, однак допускалися й меряни-язичники: жінки прибульців, меряни-слуги, меряни-раби і т. д.

Цілком очевидно, що й церковні владики, і князі перші християнські храми зводили в "зачастокольних містах", під захистом князівської сили і влади. У той, перший, період православ’я дуже обережно ступало в дрімучі ліси (пустині). Адже язичництво жорстоко оборонялося і, значно переважаючи чисельно, давало відсіч.

Отже, поглянемо на всі відомі стародавні (до 1238 року зведені) монастирі й церкви. Нагадаю: як правило, при монастирі існувала церква. Найчастіше монастирі зводили на базі раніше існуючого храму (церкви). Але автоматично складати кількість монастирів і окремо зведених церков та говорити про загальну кількість храмів — не можна. Були ж бо монастирі без церков, з маленькими молитовними келіями.

ВОЛОДИМИРСЬКА ГУБЕРНІЯ

(територія другої половини XIX століття)

Місто Володимир

Монастирі:

1. Боголюбів монастир (чоловічий), за 11 верст від міста. "Він заснований у 1154 році... у 1238 році місто й монастир спустошені, скарби викрадені". Монастир не був зруйнований, відновлений у тому ж році [51, с. 29].

2. Княгинин монастир (жіночий), у місті. "...Заснований наприкінці XII століття... Монастир спустошено у 1238 році". Однак не зруйнований і відновив діяльність у тому ж році [51, с. 40].

3. Рождественський монастир (чоловічий), у місті. "Заснований у 1191 році... Тут упродовж 460 років спочивали мощі св. В. К. Олександра Ярославовича Невського і звідси перенесені 1724 з волі Імператора Петра І у С.-Петербург".

Обитель татарами в 1238 році не порушена. "Обитель ця знищена в 1764 році "за вказівкою Катерини II" [51, с. 42].

4. Георгіївський монастир (жіночий), у місті. "Він заснований (нібито. — В. Б.)... кн. Юрієм Володимировичем Довгоруким... Час знищення обителі невідомий" [51, с. 43].

5. Вознесенський монастир (чоловічий), у місті. "Про час заснування цієї обителі відомостей немає; відомо тільки, що в 1187 році вона вже існувала... Обитель знищена. Час знищення обителі невідомий" [51, с. 43].

6. Спаський монастир (чоловічий), у місті. "У 1238 році, при взятті Володимира Батиєм, монастир цей зруйнують, і Ігумен його Феодосій... страчений" [51. с. 44].

Скоріше за все, монастир після руйнування 1238 року не відновлювався.

7. Успенський монастир (чоловічий), у місті. 'У 1238 році геть спустошено... Ігумен Данило загинув" [51, с. 44].

Церкви (храми):

1. Успіння Богородиці. "Храм закладено у 1154 році.., збудованов 1160" [52, с. 52—53].

У 1238 році церква не зруйнована.

2. Димитрія Солунського. "Собор... споруджений у 1194 році". Храм ханом Батиєм не зруйнований [51, с. 55].

3. Положення Ризи Богородиці. "Храм побудований в 1158