Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 1"

мордочку і, побачивши Шарика, заскавчав, замахав хвостом, – явно зрадів.

Вівчарка, видно, зрозуміла це як запрошення, бо одним стрибком опинилася в машині.

Жінка відскочила вбік і, піднявши вгору руки, зарепетувала:

– Поможіть! Заберіть цього розбійника, він загризе мою Крихітку!

Танкістам не треба було повторювати двічі. Всі дружно рушили на допомогу. Гжесь підсадив Густліка, той подав руку Гжесю. Грузовик уже зрушив з місця, Янек пробіг кілька кроків і з допомогою друзів теж стрибнув усередину, підтримуючи на боці дерев'яну кобуру маузера.

Врятувати Крихітку було неважко, бо Шарик і не збирався кривдити її. Танкісти причинили за собою двері, щоб не напустити холоду, і, чемно козирнувши дамі в сріблястому платті, скромно сіли біля порога.

– Ну от, їдемо, – стиха буркнув Єлень, – і не так уже й погано.

І раптом над головами у них прогримів могутній бас:

– Вилазьте! Як можна силоміць пхатися в чужий дім!

Вони підвелися, з повагою дивлячись на високого чо-ловіка-атлета в смугастій трикотажній сорочці, під якою, видно було, ворушилися здоровенні м'язи.

– Дозвольте доповісти: прибуло троє польських танкістів. Рапортує взводний Єлень. – Густлік ввічливо козирнув і нахилив голову.

Гжесь висмикнув у Янека з-за пояса кілька останніх вербових гілочок з котиками і, приємно всміхаючись, простиг їх власниці білого пуделя.

Жінка теж усміхнулася (яка ж бо жінка не всміхнеться, коли їй дарують квіти?) і крикнула своїй улюблениці:

– Крихітко, як так можна? Це ж чужий пес! Крихітка, зрадівши, танцювала навколо Шарика то на чотирьох, то на двох лапах, смикала його за вуха, запрошуючи побавитись, а пес з дурною міною водив за нею очима, повними симпатії.

Чоловік у трикотажній сорочці грізно супився, хотів іще щось сказати, але йому перешкодив папуга, що сидів на бляшаному кільці під стелею.

– На штур-р-рм! – заверещав він. – На штур-р-рм!

З глибини машини, чіпляючись за різні речі, прибігла мавпочка, одягнена в червону куртку, стрибнула Єленеві на плече. Здивований Густлік не встиг і рота відкрити, як вона схопила в нього шапку і втекла.

– Ти тільки поглянь, – простогнав Густлік, – який звіринець! Може, у них тут і велетень слон є?

– Ви злазите? – рішуче спитав атлет.

– Ми б злізли, пане директор, – сказав Григорій, – але тепер, без шапки, ніяк не можна. Державне, я б сказав, майно.

Дама усміхнулася вдруге.

– Облиш їх, Іване, хай уже їдуть.

– М'яке у тебе серце, Наташо. Якщо на кожному перехресті братимемо нових пасажирів… – по тону чоловіка вже можна було відчути, що бурчить він тільки для годиться. – Куди ви їдете?

– До Колобжега, – хором відповіли танкісти.

– І ми туди.

– Дуже перепрошую за цікавість, – не витримав Са-акашвілі, – але ми хотіли б знати, якщо можна…

– А чому б і ні, це ж не військова таємниця, – засміявся силач. – Просто фронтовий цирк. Ну, коли вже Наташа дозволяє вам їхати, то нічого стояти біля порога.

Проходьте.

Коридорчиком вони ввійшли досередини буди, в трохи більше приміщення з двома віконцями, по одному з кожного боку. Далі були ще одні двері, що вели за перегородку.

– Тут салон, а там наші спальні… Всю цю розкіш зробили самі у трофейній машині.

З дальшої розмови з'ясувалося, що Іван – атлет-гімнаст і жонглер, а Наташа виступає з дресированим пуделем Крихіткою та мавпочкою, яку звали Букі. Танкісти розповіли про себе, потім їх почастували гарячим чаєм.

Часто буває, що люди недоброзичливо ставляться одне до одного тільки доти, доки одні перебувають у хаті, а інші – надворі, доки не познайомляться. А скажуть одне одному кілька слів – і вже відчувають взаємну симпатію, адже в кожного є щось приємне й цікаве.

Єлень одразу ж почав змагатися з Іваном – у кого рука дужча. Довгенько боронився, одначе програв, але Іван заспокоїв його, сказав, що він чудово тримався і, якби не госпіталь, то хто знає…

Виявилося, що Наташа ще до війни виступала з своїми тваринами у Тбілісі, й тепер вони з Гжесем згадували красу Грузії, снігові вершини гір і чудове вино. Саака-швілі геть забув, що він син сажотруса з-під Сандомира. Мавпочка Букі, натягнувши Густлікову шапку, яка щохвилини спадала їй з голови, спочатку сиділа осторонь і їла варену картоплю, обчищаючи її, наче банан, а тоді підбігла до Янека, сіла йому на плече й почала щось розповідати. Нарешті, прикрита полою Янекової шинелі, заснула.

Проте найбільша симпатія, без сумніву, виникла між Крихіткою й Шариком, який уже не звертав уваги навіть на накази свого господаря, тільки водив захопленими очима за білою собачкою і час від часу глибоко зітхав. Грузовик мчав по рівному шосе, на мостах і в залюднених містечках – повільніше, на прямій дорозі – швидше. За вікнами мелькали все нові й нові дороговкази. Нарешті, виглянувши, Япек на одному з них прочитав польський напис: «До Вержхова 5 км». Одразу ж після цього в'їхали в ліс. А що вже пора була надвечірня, в буді трохи посутеніло.

Раптом загуркотіло, наче десь рядом вибухнув снаряд. Причеп нахилився і з'їхав на правий бік. Різко заскреготіли гальма. Запищала перелякана мавпочка, загавкали обидва собаки, папуга заверещав:

– На штур-рм! На штур-рм!

Усі кинулися до дверей, повискакували на шосе. Водій уже стояв на дорозі й, розводячи руками, показував на сплющене колесо:

– Мабуть, на гострий осколок наїхали. Бо відразу лопнула камера.

Машина стояла на обочийі перед поворотом, де дорога піднімалася вгору. Обабіч шосе, за ровами, темнів повитий вечірніми сутінками ліс. Трохи попереду, розкарячившись гусеницями над канавою, чорнів спалений танк.

Вони підійшли ближче, оглядали його. Єлень показав на чорну тінь орла, яка лишилася після вигорілої фарби. З другого боку на башті прочитали номер.

– Не пригадуєте, чий це? – запитав Кос.

Ніхто не пригадав. Гжесь обійшов навколо і сказав:

– Ясно одне: це не «Рудий», бов нашого тепер на лобі латка. Пам'ятаєте, що Василь писав?

Танкісти цовернули до причепа, де порався шофер, марно припасовуючи надто короткий домкрат.

– Якби знайти плоский камінь і підкласти. Інакше не піднімемо.

– Спробуємо? – звернувся Іван до Єленя.

– А чому б і ні, можна спробувати.

Густлік приніс шинель, накинув її на плечі, щоб не так муляло, а потім обидва підлізли під машину вперлися ногами, підняли край.

Тепер же пішло швидко. Янек з Гжесем підкотили і вмить поставили запасне колесо. Водій почав прикручувати його велетенським ключем, Саакашвілі допомагав йому.

Все було майже готове, коли Шарик, що гасав край лісу разом з Крихіткою, зупинився, коротко гавкнув і по-вовчому кинувся вперед.

– Що таке?

– Щось почув, –