Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

повітових земських. Судочинство слід було здійснювати «за точною силою прав малоросійських». Були ліквідовані губернські магістрати, а також розправи[420]. Скасування верхніх станових судів як зайвої ланки, а також розправ та совісних судів згодом відбулося в усій імперії, на підставі штатів губерній[421]. Палати кримінального й цивільного суду в кожній губернії були об’єднані в одну Палату суду й розправи. Як зазначає Н. М. Єфремова, в цій назві слово «суд» означало цивільний суд, для якого був характерний змагальний процес, а «розправа» — кримінальний суд[422].

Відновлення польських судів на Правобережжі було здійснене згідно з Височайше затвердженими штатами[423]. Як наслідок, судова система Правобережжя стала дуже подібною до малоросійської.

Повернення в Україні старих судів у контексті загальнодержавної політики тодішнього уряду не було винятком. Подібні за формою та змістом укази приймалися стосовно Прибалтійських земель[424], а також Виборзької губернії[425]. На всіх цих територіях скасування намісницького ладу фактично означало відмову від застосування Установ для управління губерній, а також ліквідацію російських органів.

Одесі Іменним указом від 20 травня 1797 р. було пожалувано самоврядування відповідно до права Риги й Ревеля. Відповідний магістрат було відкрито 23 вересня того ж року. Цей особливий статус не виправдав себе в очах центральної влади й був скасований Іменним указом від 9 квітня 1801 р.[426]

У перші роки правління імператора Олександра І, тобто на початку XIX ст., в Росії було здійснено реформи, спрямовані на інституалізацію центрального регулювання судової влади. Створено Державну раду, запроваджено міністерства, реорганізовано Сенат.

Запровадженню міністерств передував Іменний указ від 8 вересня 1802 р. «Про права і обов’язки Сенату». В указі Сенат визначався як верховне місце імперії, якому підпорядковано всі присутствені місця[427]. У датованому тим самим числом Маніфесті «Про запровадження міністерств» зазначалося, що до прийняття спеціального акта міністр юстиції має діяти на підставі Інструкції Генерал-прокурора»[428], яка була прийнята ще за часів Петра І[429]. Втім, функцій з управління судовим відомством посада Генерал-прокурора не передбачала. 25 липня 1810 р. було оголошено Маніфест «Про розподіл державних справ на особливі управління, з означенням предметів, що до кожного з управлінь належать», а міністру юстиції доручено «влаштування суду цивільного й кримінального». Зрештою, в «Загальному заснуванні міністерств», оголошеному Маніфестом від 25 червня 1811р., визначено: «Все, що належить до влаштування судового порядку, становить предмет Міністерства юстиції»[430].

Політика Олександра І щодо місцевого судового апарату була спрямована на відновлення стану, що передував реформам Павла І. Були відновлені совісні суди, палати суду й розправи знову були розділені на окремі палати кримінального та цивільного судів[431]. Згодом у місті Одесі було запроваджено особливий комерційний суд[432].

27 січня 1812 р. ухвалено пакет документів, що реформували систему військового судочинства, запроваджену ще Військовим статутом Петра І 1716 р. Серед цих документів слід виокремити Статут польового судочинства та Військове кримінальне уложення[433]. Ці акти були цілком запозичені з французького Військово-кримінального закону 21 брюмера V року Республіки (11 листопада 1796 р.), виданого Директорією на вимогу Бонапарта[434]. При Великій діючій армії було створено Польовий аудиторіат у складі одного генерал-лейтенанта та двох генерал-майорів. Аудиторіат мав призначати військові суди, здійснювати за ними нагляд і ревізію їх проваджень. При корпусах та дивізіях створювалися корпусні та дивізійні