Читати книгу - "Робін Гуд"

Яким щасливим та безтурботним був цей вечір, останній вечір у гурті з товаришами під шатром зеленого листу! Серце Робіна пройняв легенький смуток: чари лісу міцно заполонили його душу. А може, все йде на краще? Може, нове життя з Маріан та служба в короля принесуть йому нові радощі?

Попрокидалися всі рано й одразу рушили до Ноттінгема.

Біля міських воріт їх зупинила сторожа.

— Хто там? — почувся сердитий оклик вартового.

— Відчиніть королю Англії! — пролунав у відповідь владний голос. За мить ворота було відчинено й мости спущено.

Король та його величний почет були ще на мосту, а новина вже ширилась містом, як шириться часом полум'я пожежі.

— Король приїхав! Приїхав король і з ним Робін Гуд!

З усіх кінців збігалися люди, щоб подивитися на прибулих.

Назустріч королю вибіг засапаний шериф. Він аж посинів, побачивши Річарда Лі та Робін Гуда в товаристві його величності, але стримався і низько вклонився своєму володареві.

— Добродію шериф, — мовив король, — колись я обіцяв, що приїду й очищу графство від розбійників. Так от, тепер у лісі ти не знайдеш їх жодного — усі вони на службі в короля. А щоб надалі не було ніяких непорозумінь та заколотів, я вирішив передати управління графством тому, хто не боятиметься нікого і зможе дати собі та іншим раду. Віднині шерифом Ноттінгема призначається Маленький Джон, а ви будьте ласкаві негайно передати йому ключі від міста.

Шериф вклонився, не наважуючись і пари з уст пустити. Тим часом король звернувся до єпископа Герфорда, який теж прибіг на площу, щоб привітати володаря Англії.

— Слухайте-но, вельмишановний єпископе, — звернувся до нього король. — Нас аж верне од ваших вчинків. Вам доведеться відповісти за ті землі, що ви захопили, та за інші дії, які аж ніяк не личать служителеві Господа. Та все це згодом. А сьогодні вам випало обвінчати в соборі Ноттінгема одну молоду пару. Отож прошу приготуватись.

Єпископ низько вклонився і поквапився кудись зникнути, радий, що пощастило на якийсь час уникнути суворого покарання.

Прибулі рушили далі — до міської ратуші.

Опівдні всі вулиці міста, від королівської резиденції до собору, були заповнені святково вбраними людьми, котрі прийшли подивитись на високих гостей. Зібралися тут і колишні розбійники, віднині лучники короля. На них дивились, мов на якесь диво.

Того дня лише серця старого шерифа та його злостивої доньки лишалися байдужими до радісного збудження, що охопило місто. Згораючи від злості та заздрощів, вони злими очима стежили за всім крізь шпарки щільно зачинених віконниць.

Коли королівський кортеж[27] прибув до собору, король легко скочив з коня і допоміг нареченій спішитись. Вілл Стютлі подав руку місіс Дейль. У соборі на прибулих уже чекав єпископ, а поруч з ним стояв чернець Тук, якого навмисне дали єпископові в помічники.

Під мелодійні звуки органа почалася служба. Король урочисто передав наречену молодому, і Робін Гуд та Маріан вийшли з собору щасливим подружжям.

Молоді та гості на запрошення Вілла Пурпурового посідали на коней і рушили до Геймвелла. Старий сквайр, батько Вілла, забачивши сина, короля та весільний кортеж, до того розчулився, що аж сльозу пустив на радощах.

Наступного дня гостей запросив до себе сер Річард Лі.

Розділ двадцять четвертий
ЯК РОБІН ГУД ЗУСТРІВ СВОЮ СМЕРТЬ

Прошу подати лук мені

І дати в руки стріли.

Куди стріла моя впаде,

Там — місце для могили.

Коли Робін Гуд і Маріан відсвяткували весілля, то на цьому, власне, і слід було б закінчити нашу розповідь, хіба що за традицією додавши кілька слів: «І зажили молоді у щасті й злагоді». Проте наша розповідь про Робін Гуда має бути правдивою і повною, і ми передаємо все, що співає про свого улюбленого героя народ в баладах та піснях.

Робін прожив кілька щасливих років і теж пішов з цього світу. А було це так.

Робін Гуд та його хлопці, котрі на той час уже перебували на службі в короля, разом зі своїм володарем пройшли країною і приборкали затятих норманських баронів, які, скориставшися з тривалої відсутності Річарда Левине Серце, зовсім відбилися од рук. Втихомиривши непокірних, король з належною урочистістю та пишністю прибув до свого палацу в Лондоні. Разом з ним туди переїхали і Робін Гуд, новий граф Хантінгдон, та Маріан, яка одразу зажила слави найвродливішої жінки при дворі.

Що стосується королівських лучників, то їх поділили на два загони. Один лишився при королі в Лондоні, а другий повернувся до Шервуда та Бернесдейля, щоб стерегти королівські угіддя.

Минав час, і Робін Гуду стало набридати розмірене й одноманітне життя столиці. Душа його весь час поривалася до зеленого лісу, до веселого товариства. Побачивши якось молодих хлопців, що вправлялися на моріжку[28] в стрільбі з лука, він