Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

пак — поселення. Ні в якому разі! Жодним чином! Але ж ми теж… Але ж лихо яке… Але ж на ввіреному мені кораблі сталися невеличкі ушкодження з невеличкими негараздами, які сприяли і змушували… Бо ми теж…

— Не метушись! Що ти сам з Комуни Зоряних Баронів — зрозуміло. Інакше б не літав отут. Хоча я щось не пам‘ятаю, якому поселенню синє пір‘я на шоломі даровано. Та й до якої громади судно приписано? І конструкції такої щось я не згадую.

— А… А це — нова. Експериментальна. До речі, дозвольте нарешті назватися: Богдан Кременчук, капітан борту „Софія”, який находиться у підпорядкування… Який, тобто, приписаний…

— Капіта-а-ан?! Тобто, навіть не командор? Тобто, може, і не барон навіть?…

Фантом затупцював на місці і Такаманохара відчула, що Богдан заплутався остаточно. А Вага Шасі рвучко здійняв вгору окуті залізом руки:

— О, Боги Вічного Зіркообігу, о, Святий Міко, та що ж це там, на Арканарі, відбувається? Хто це дозволяє порушувати комунальне право Комуни Зоряних Баронів на пересування орбітальними шляхами?… Право, надане нам ще феодом Великого Іруканського Конгресу! Хто це…

І він ще щось вигукував в затісний простір своїх обладунків та мікрофонів, але Сонька не звертала на нього уваги, помітивши, як здригнувся при слові „Арканар” Зоребор Сталева Десниця. Втім, часу для хлопця теж не було. Треба було Богданові якось допомагати.

— Капітане, капітане, — лихоманково зашепотіла дівчина, навіть не знаючи, чи чує він її, чи ні, — на борт, на борт його запроси. Тут спільно щось вигадаємо.

Здавалось, що фантом почув її.

— Високошанований Ваго Шасі, — голосом Кременчука мовив він, — якщо між нами виникають якісь непорозуміння, то давайте вирішимо їх разом у затишній обстановці на гостинному борту „Софії”. І разом поміркуємо, як нам краще скористатися гостинністю доблесної Комуни Зоряних Баронів.

На екранах було видно, як зблиснули очі Ваги. Якось насмішкувато зблиснули. І Соньці цей зблиск дуже не сподобався. А сам барон вже підходив до одного зі своїх пташиних вершників і починав про щось швидко шепотітися з ним. За хвилину до них приєднався і другий комунар. Фантом Кременчука залишався непорушний.

Опісля коротесенької наради, що відбулась у бронзових лицарів, лицар срібний попрямував разом з їхнім командиром до „Софії”. Птахи провели їх важкими аквамариновими поглядами, а потім розлетілися в боки, наче збираючись трохи розширити поле свого зору. Чи сектор обстрілу.

Стало чутно, як завібрувала шлюзова камера.

— Я поки що в каюті сховаюсь, — вичавив з себе Кременчук, водночас продовжуючи напружено працювати як з фантомом, так і з трансляцією нової мови для екіпажу, — а ви поспілкуйтесь з паном бароном. Подивимось, що з цього вийде. Але, здається, ми знайшли таку нормальну цивілізацію нашого десь ступеню розвитку, яка нам додому повернуться допоможе. Комунальними, так би мовити, орбітальними шляхами, — кахикнув.

І зник з рубки. Вчасно, до речі, зник. Бо до неї вже дещо пихатим кроком входив високошанований Вага, на ходу здіймаючи прозоре скло свого забрала. Позаду його порухи повторював срібний фантом, котрий був створений настільки досконало, що Сонька навіть засумнівалася: а чи дійсно справжній Кременчук сховався зараз у каюті?

А у Ваги вже хтиво розгоралися очі, коли він побачив біля пульту Такаманохару.

— Дівчина?! — здивовано скинув він брови. — Боже, і дійсно дівчина!.. Такого самого типу, який Його Честі подобається. А він по усьому Арканару шукав!.. Та у вас губа зовсім не дурепа, капітане, — повернувся він до фантому. — Та й менестрель он до того ж, паяц, — зневажливим поглядом ковзнув Шасі по Зоребору з його синтезатором на плечі. — Що, капітане, веселощі полюбляєте? То є зовсім непогано. Але для того, щоб свиту свою на орбіту витягати, окремий дозвіл мати потрібно.

Сонька напружено випросталась у своєму кріслі. Ігор мовчки і чомусь дуже занепокоєно спостерігав за бароном. Нкса з-під смух-трави стріляв своїми малесенькими оченятами в усі боки. Йому теж щось не подобалось. А високошанований Вага Шасі, незадоволено рипнувши обладунками, вже знехотя відводив погляд від дівчини:

— Але залишимо поки що на десерт усі наші спільні веселощі… Отже, капітане, я хотів би побачити якщо не посвідчення пілота-ландскнехта, затверджене Радою Баронів, то хоча б дозвіл отієї довбаної Ситуативної Наглядової Директорії, СНД недоробленого, на право пересування орбітальними шляхами, виписане на термін…

Тут він нарешті побачив Нксу і брови його знову здивовано стрибнули вгору:

— Ух, ти!.. Яка зооформа дивна! Я таких ще на Арканарі не бачив…

Сонька, скориставшись тим, що увага від її особи трохи відволіклась, покинула своє крісло й розпочала обережно пересуватись до входу в коридор, який вів до шлюзової камери. А Нкса зненацька незграбно вигулькнув з-за спини Норильцєва й зробив щось, схоже на неоковирний кніксен, висовуючи зі смух-трави свої худесенькі рученята.

Кошлаті брови Ваги здійнялися так високо, що, здавалось, зараз перестрибнуть з лобу кудись у район потилиці. Норильцєв встав з крісла і, поправивши ремінь інопланетного синтезатора, для чогось поклав руку на ефес свого меча. Сонька вже стояла в проході, відрізаючи Вазі безперешкодний вихід з „Софії”. На екранах зовнішнього огляду синьоокі птахи зі своїми бронзовими господарями на спинах вдивлялись в непорушну поки що конструкцію дивного літального апарату, що так і не завітав досередини орбітальної станції. Чи то Комуни.

Брови Ваги Шасі повернулися, врешті решт, на місце, визначене їм природою, і він мовив, не повертаючись до фантому:

— Дивна у тебе команда, капітане. Дівчисько-наложниця, хлопець-лицедій, звірятко якесь зооформоване-дресироване. Є де погуляти. І з ким. Ось тільки чомусь мені здається, що ані посвідчення, ані дозволу в тебе…

І враз осікся. Бо, розвернувшись нарешті до Кременчука, побачив: на його місці нікого не було. Лише якісь сріблясті клапті, танучи в присмерку рубки, плавно розліталися в усі боки.

— Що за…

— Нічого, нічого, все нормально, бароне, — мовив Богдан, з‘являючись у рубці власною персоною, — вітаю вас на борту „Софії” і…

Реакція у високошанованого Ваги Шасі виявилася дещо швидкішою, ніж від нього очікували. І зовсім вже незвичною. Ані хвилинки не задумуючись над тим, що воно