Читати книгу - "Агент №13"

ви знайшли рацію. Якщо логічно простежити за ходом подій, то ви самі зрозумієте — мене ніщо не змушувало виказати Меннела. А те, що я все-таки викрив його, можна логічно довести подальшими моїми діями.

— Маєте правду, пане.

За вікном рипнули гальма. У двері постукали, й до кімнати увійшов лейтенант Фелмері. Шалго попрощався з Губером.

— Ідіть відпочиньте, пане, — сказав він по-дружньому. — Гадаю, ми з вами порозумілися.

Губер пішов заспокоєний.

У Фелмері від утоми наморочилося в голові, але він щосили намагався не показати цього.

— Я вже чув, дядечку Шалго, що тут сталося.

— Так, так, — відповів старий. — Події рушили з місця і швидко розгортаються. Бачу, ти дуже стомився.

— Я зголоднів трохи.

— А тобі ще доведеться негайно мчати у Пешт. Відвезеш список агентів і Герцога з Єллінеком.

— Вони вже заговорили?

— Не знаю, там Балінт розважається з ними. — Шалго гукнув на кухню Лізі, щоб дала їм щось повечеряти, бо й він зголоднів.

Фелмері накинувся на страву, наче голодний вовк: навіть важко було зрозуміти, що він говорив. Швидко розправившись із вечерею, лейтенант заявив, що має ще перед від'їздом поговорити з Ілонкою.

— Говори, якщо це необхідно, — сказав старий. — А я підготую Балінта. — Він налив собі вина, повільно підніс склянку до рота і, перш ніж випити, запитав лейтенанта: — Ти кохаєш її?

— Зараз не до цього, — відказав лейтенант. — Я не про це хочу з нею говорити. Ілонка кохає Казимира.

— Вона сама тобі сказала?

— Так.

— Ну, то чого ти ще від неї хочеш?

Фелмері кинуло в жар. Він підвівся, запалив сигарету і підійшов до розчиненого вікна. Вечірня прохолода освіжила йому обличчя, і він одразу відчув себе краще.

— Я потрапив у дурне становище, — тихо почав він. — Ілонка розповіла мені важливі речі й узяла слово честі, що я мовчатиму. Не подумавши, зопалу я дав їй слово…

— А тепер хочеш узяти його назад?

Лейтенант обернувся і підійшов до стола.

— Ні, я хочу її вмовити, щоб поговорила з вами, дядечку Шалго. Щоб сама розповіла вам усе.

Шалго запалив сигару.

— Вважаєш, що це допомогло б слідству?

— Безумовно.

— Тоді ти не повинен мовчати.

— А моє слово честі?

— А твоя присяга? Я розумію, ти дав слово честі. Особисто Ілонці. Але ж після закінчення академії ти давав присягу. Присягнув у вірності не особисто міністрові, а народу!

— Все. це я добре розумію, — сухо мовив лейтенант. — Але справа в тому, що Ілонка довірилась мені. Ви, дядечку Шалго, із старшого покоління, може, не розумієте цього. Дівчина вже в перший день знайомства зі мною назвала мене «мисливцем за людьми».

— А на другий день довірила тобі свою таємницю? Невже ти не розумієш химерності цієї ситуації? Ілонка довірилась не офіцерові контррозвідки, а просто Іштвану Фелмері. Мушу тобі сказати, синку: ти не повинен роздвоюватися! Ти лейтенант Фелмері, офіцер контррозвідки і залишаєшся ним навіть уві сні. Проте я не заперечую: поговори з дівчиною. Зачекай-но, а як там із Гейзою Салаї?

— Все заперечує. Каже, що нічого не знає про Сільвію. про шифровану листівку.

— Бреше, негідник. Явно бреше. А Сільвія — назва операції, яку мав виконати Меннел. — Старий помовчав, міркуючи над тим, чому Салаї так самовпевнено викручується.

— А ваша думка яка? — запитав лейтенанта. Звертання на «ви» трохи збентежило Фелмері.

— Я теж вважаю, що бреше, — відповів лейтенант. — І взагалі — падлюка він! Виявляється, мав любовні стосунки не тільки з Беатою, але й з її матір'ю. Мені здається, Меннел завербував його ще торік в Італії.

— Це найвірогідніше. Ну, а далі?.. — Шалго з приємністю констатував, що в молодого офіцера чудова логіка мислення.

— Далі, — роздумливо продовжував Фелмері, — багато що могло статися. Вони могли листуватися. Салаї виконав завдання, а Меннел, певно, надіслав свого зв'язкового. Правда, сам Салаї теж міг переправляти йому зібрані дані.

— А чи не здається вам, що Меннел хотів звести Салаї ще з кимось? У списку, який передав нам Губер, позначено: п'ять агентів мають ще й свою власну мережу. Можливо, хтось із них мав на увазі приєднати Салаї до своєї групи.

Увійшла Ліза.

— Чому ви не йдете на терасу? Там прохолодніше, приємніше.

— І то правда. Ходімо, лейтенанте! — сказав Шалго. — Але ж ви хотіли поговорити з Ілонкою?

— Так, перед від'їздом я неодмінно мушу поговорити з нею, — сказав Фелмері. — А тим часом подзвоніть, будь ласка, Балінту, попросіть заїхати за мною.

Шалго мовчки кивнув головою. Фелмері подякував Лізі за вечерю й пішов до Ілонки.

— Розумний хлопець, — сказав старий, підносячи ближче телефонний апарат. Проте Ліза відчула, що він думає про інше. — Скажи, люба, ти забрала у Герцога всі записи і документи?

— Всі. За винятком якогось креслення.

— Якого ще креслення?

— Дзвони Балінтові, а я прокручу магнітофонну стрічку. — І вона бадьорими кроками вийшла до іншої кімнати.

Шалго набрав номер майора.

— Зараз я надсилаю за вами машину, — сказав Балінт, випередивши старого. — Ви нам дуже потрібні: є кілька цікавих речей.

— Гаразд, — погодився старий і поклав трубку. Тим часом вернулася Ліза з магнітофоном, завела його, Шалго упізнав голос Герцога:

«А це що за креслення?»

— Це я вже чув, — кивнув Шалго і вимкнув магнітофон. — Також думаю про це..

— Герцог зібрав тоді усі папери, що лежали на столі, і поклав у свій портфель, — сказала Ліза. — Але я відібрала в нього портфель, а згодом вийняла звідти креслення, бо мені здалося, ніби таке саме бачила серед паперів Меннела.

— Меннела?

— Хіба не пригадуєш? Пам'ятаєш, ти оглядав його машину, а мене