Читати книгу - "Материками й океанами"

кітель «Улахан Анцифора»…

Після довгого, дуже ретельного вивчення, після мікроскопічних досліджень комісія дійшла висновку: Никифір Олексійович Бегічев помер від цинги.

Останню сторінку біографії полярного слідопита було дописано, розвіялися підозри, що довго тяжіли над одним членом артілі «Білий ведмідь».

І заради цього варто було споряджати повітряну експедицію на узбережжя Льодовитого океану!

РЕЙС КАНОНЕРКИ

У червні 1924 року у Владивосток надійшла з Москви термінова телеграма.

Того ж дня канонерський човен «Красный Октябрь» одержав по радіо наказ повернутися з лиману Амуру до Владивостока, а до деяких моряків з'явились на квартиру вістові з пакетами з сургучевою печаткою.

Через кілька днів канонерський човен з'явився вже на рейді Владивостока. Це був невеликий корабель з досить високою трубою і двома щоглами. Він мало нагадував військове судно. Кожен хлопчак у Владивостоці знав, що цей канонерський човен недавно був портовим криголамом «Надежный», який взимку прокладав кораблям шлях у гавань.

Тільки-но канонерка кинула якір, як по її трапу піднявся невисокий моряк з коротко підстриженими вусами.

— Давидов, — назвав він себе капітанові. — Призначений начальником експедиції на довіреному вам судні.

Капітан потиснув гостеві руку:

— Чув. Радий познайомитися. Коли ми маємо вийти в рейс?

— Через місяць. Капітан звів брови:

— Товаришу Давидов, жодна полярна експедиція у світі не споряджалась так швидко.

— Що ж, хай наша з вами буде перша, — спокійно відповів Давидов. — Ми зобов'язані покинути Владивосток через місяць, товаришу капітане, — ні на день пізніше.

Багато далекосхідників знали Давидова як одного з найдосвідченіших моряків-гідро-графів. І капітан, вирішивши: сперечатися зайве, попрохав, щоб Давидов ознайомив його детальніше з планом і завданнями експедиції.

Наступного дня бригади ремонтників уже стукали молотками на кораблі, готуючи його до далекого рейсу, а вантажники заходились тягти в трюми всяку всячину — борошно, бочки з рибою, дошки, канати, інструменти.

Далекий Схід був тільки недавно очищений від інтервентів і білогвардійців. Кожну з тисячі речей, необхідних для всякої експедиції, доводилось довго шукати по різних складах і установах.

Харчів брали на чотирнадцять місяців — на випадок вимушеної зимівлі. Харчі були так собі, тепле обмундирування можна було назвати полярним з великою натяжкою. Не першосортним було і вугілля. Але що ж вдієш — країна тільки починала зводитись на ноги.

В середині липня канонерський човен «Красный Октябрь», пускаючи дим з високої труби, покинув Владивосток і взяв курс на північ.

Від цілі плавання його відокремлювали п'ять з половиною тисяч кілометрів.

А всього за два дні до того відбулись урочисті проводи прекрасно спорядженої парової шхуни «Герман». Це було на другому континенті, в американському місті Номі.

Містечко виросло під час «золотої лихоманки». Мало не сорок тисяч золотошукачів, а також бандитів, банкірів, шинкарів та інших авантюристів, приваблених чутками про небачені поклади золота, оселились тоді на березі Аляски. Але потім золоті розсипи виснажились, авантюристи, наповнивши кишені, повіялись геть, і містечко надовго принишкло, збезлюділо.

Проводи шхуни були для жителів Нома такою розвагою, якою не варто нехтувати. Капітан Лен розгулював по містку «Германа», поглядаючи на натовп городян. Найдовше погляд капітана затримувався на будинкові, який фасадом виходив до моря. Вивіска — золотими літерами «Карл Ломен» на солідному чорному тлі — прикрашала його. Незважаючи на велику відстань, гостре око моряка розрізняло і дрібні літери квадратної таблички нижче: «Ми не обслуговуємо ескімосів та інших кольорових».

Капітан Лен у сотий раз глянув на годинник: однак цей «оленячий король» змушує себе чекати! Але в цю ж мить двері будинку відчинились і на порозі з'явився рум'яний, вишукано одягнений пан. Ескімоси подалися назад, білі розступились, і Карл Ломен неквапно підійшов до трапу «Германа».

Капітан Лен зійшов з містка: цей грошовий мішок любить, щоб навколо нього ходили навшпиньки. Загарбав мало не всіх оленів Аляски, обдер ескімосів і задається тепер, як наслідний принц…

— Хелло, капітане! — «Оленячий король» простягнув руку Лену. — Сподіваюсь, ви здорові і ваша команда теж?

— Дякую вам, пане Ломен. Для нас всіх велика честь…

— Гаразд, капітане, ви знаєте, я не люблю церемоній. Але дивіться, якщо вас випередять більшовики… — Ломен звузив очі.

Капітан випростався і зблід. Ні, це вже занадто, чорт забери! Пан грошовий мішок, здається, намагається погрожувати йому, кращому полярному капітанові узбережжя!

Ломен і сам помітив, що перебрав лишку, і загув примирливо:

— Ну-ну, ви ж славний хлопець…

І він по-приятельськи поплескав капітана по плечу. Клацнув фотоапарат, фіксуючи цю історичну мить для місцевої газети, яку видавав сам Ломен.

Незабаром швидкохідна парова шхуна «Герман» покинула гавань Нома і взяла курс на захід.

Від цілі плавання її відокремлювали всього тільки тисяча двісті кілометрів.

* * *

Канонерський човен «Красний Октябрь», поринаючи в зелені хвилі, минув води Японського і Охотського морів, вийшов у Тихий океан, пройшов уздовж берегів Камчатки і наблизився до крайнього північно-східного рогу країни. У бухті Провидіння йому належало востаннє запастися вугіллям і прісною водою для плавання в Північному Льодовитому океані.

Канонерка була добрим і ходким, але надзвичайно «ненажерливим» судном. Топки її чотирьох казанів поглинали неймовірно багато вугілля. Паливом забили кожний куток корабля, кожен вільний метр палуби. Від вугільного пилу ніде не було порятунку, і суп на столі кольором мало відрізнявся від жолудевої кави.

Перевантаженість корабля турбувала Давидова: міцний стальний пояс, який захищав нижню частину борту від ударів крижин, осів глибоко під воду. Криголам на деякий час перетворився у звичайний пароплав.

Поки канонерка стояла в бухті Провидіння, Давидов із розмови з місцевими жителями довідався, що чотири роки тому сюди приходило американське оборонне судно. Непрохані гості ходили по березі