Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"

піти слідом за ним. Але примусив себе знову взяти в руки мовчазний, простий, як хліб, і таємничий, як сфінкс, папірець товарної накладної…

Так настав пізній вечір. Давно вже стихли кроки в коридорах міліції, погасло світло в кабінетах, упоралися зі своєю роботою і пішли додому прибиральниці, а Юрій все сидів над паперами. Від утоми, від того, що ні на крок не просунувся вперед, голова аж гула. Раз у раз, дедалі частіше, кидав він чаклувати над накладними й подовгу стояв біля вікна, за яким сяяли вечірні вогні міста.

Притискаючись спаленілим чолом до шибки, ніби забувши про справи, несподівано відчув, як у його втомлений мозок пробивається новий здогад.

Юрій кинувся до столу й став гарячково креслити форму вигаданої ним раптом накладної, відмінної від звичайних. У цій своїй накладній він зробив нові графи: який крам в якому місяці одержано і продано. Занотовуючи відомості з накладних, вилучених у крамниці, він виявив дивну обставину: такі ходові влітку товари, як поліетиленові босоніжки, берети, панами, якщо вірити накладним, усі літні місяці лежали без руху на полицях. Хіба це можливо?

Це був трагічний для шахраїв прорахунок. Вони, певно, ніколи не сподівались, що комусь спаде на думку зацікавитися, як і чим вони торгували кожного місяця зокрема.

Тепер Юрій збуджено ходив по кімнаті.

Таємниця паперового сфінкса зникала під ударами логіки. Ланку, якої бракувало у ланцюгу, знайдено. В голові Юрія майнула пустотлива хлоп'яцька думка: Архімед зробив своє відкриття у ванні, Ньютон, коли лежав у садку, Уатт, гріючи воду у чайнику, а він, лейтенант Гармаш, притискаючись чолом до шибки…

Тепер, аби довести, що берети, які лежать зараз у крамниці, минули торговельну базу, треба лише встановити, продукцію якої фабрики одержали там у цей час. Адже до Києва ці товари надходять з різних міст. Зранку поїде на базу і розбереться. Треба — зробить і лабораторний аналіз поролону. Можливо, таки знайде якусь відмінність у хімічному складі виробів, скажімо, київської і харківської фабрик…

І тут Юрій згадав заяву Василя Гончаренка. Майстер писав, що в останні дні щомісяця, коли план уже виконано, начальник цеху Одур, посилаючись на завал сировини, жене душу з пресувальників. Може, саме в ці дні і виготовляється «ліва» продукція, яка потім потрапляє до крамниць поза базою.

А що, коли попросити Гончаренка, щоб, виконавши місячний план, він зробив непомітно на штампі яку-небудь позначку?

Від майдану Калініна долетів приємний дзвін годинника. Дванадцять ударів.

Юрій весело зсунув у ящик розгадані, переможені папери, які тепер жухлим листом розсипалися по всьому столу, і, полегшено зітхнувши, замкнув його.

«А ти, Сорочкін, кажеш — творчість…» — майнула в нього докірлива, беззлобна думка, наче він і досі вів суперечку з своїм колишнім співкурсником.

Підступність і любов

Минув листопад. Настінні календарі схудли, ліпилися до картонок останніми листочками. Молодий грудень то віяв віхолами, то розтавав дощами і огортав місто туманами.

Заклопотаний Юрій цілими днями гасав по місту або сидів в управлінні і вивчав документи. Справа «хіміків» завершувалася. Наближався день, коли документів і доказів буде зібрано достатньо, і міліція від імені народу виставить перед злочинцями повний розрахунок. Вовченко не квапив, але майже щодня цікавився, як посувається справа, і цим давав відчути, що час уже завершувати її. Юрій змарнів, схуд, на обличчі дужче випнулися вилиці.

Одного сивого туманного дня на столі лейтенанта задзвонив телефон.

— Гармаш слухає.

— Юра…

Голос прозвучав мелодійно і жально, тепло і дружньо, як міг звучати тільки один голос на світі.

Лейтенант повільно відвів трубку, немов силоміць відірвав від себе, і поклав на важіль.

Телефон задзвонив знову.

Гармаш не брав трубки. Досі здавалося, що за місяць, який минув від Жовтневих свят, він вирвав з душі почуття до Інни.

Телефон уперто дзвонив, волав, вимагав.

— Чого не береш трубки? — гукнув, не підводячи голови від паперів, Погосов.

Юрій тихо зняв трубку, незграбно тримаючи, підніс до вуха, немов боявся, що вона його вкусить.

— Гармаш слухає…

— Юро, нас перервали… Мені треба з тобою побачитися, скажи, де і коли…

— Навіщо? — ледве вимовив, відчуваючи, як ураз пересохло в горлі, й розуміючи вже, що він згодиться, прийде на побачення, хоч би на край світу вона його призначила…

— Ти можеш сьогодні? — проспівала трубка.

— Навіщо? — іще раз повторив — уже тільки для того, щоб виграти час і справитися зі своїми почуттями.

— Навіщо, навіщо! Хочу тебе бачити. О сьомій біля філармонії. Згода?

Спочатку мовчки кивнув головою, але, схаменувшись, що це не відеотелефон, швидко сказав:

— Гаразд.

На протилежному кінці проводу повісили трубку, а він іще затискав свою у руці.

Погосов підвів голову і послав йому одну із своїх ласкавих посмішок.

— Підступність і любов?

Юрій здригнувся. Цей «Дрімаючий удав» неймовірний психолог! Як у воду дивився!..

— Е, — мляво посміхнувся і, швидко поклавши трубку, немов раптом обпікся нею, підвівся і вийшов у коридор, щоб там, без свідків, заспокоїтися…

Грудень того року мучив киян відлигами, вологими вітрами й туманами. Надвечір трохи виясніло, але все одно ліхтарі світили мов крізь вату, і все навколо здавалося міражем. Та ось раптом наче виглянуло сонце: все освітилося, заграло світлом.

— Добрий вечір, Юрку!

Інна була в гарному зимовому пальті; модний хутряний капелюшок насунуто на самі брови; очі блищать, як лісові озерця. Всміхалася щиро, приязно, немов вони тільки вчора розсталися.

Юрій не пам'ятав, як потиснув руку в тоненьких шкіряних рукавичках, як опинилися вони в прозорій, по-зимовому безлюдній алеї.

Сидіти на мокрих лавах не було як. Та, власне, нащо їм сидіти! Вони стояли, і розпливчасті відсвіти од ліхтаря, який вільно світив