Читати книгу - "Невинна й небезпечна, Ольга Обська"

Розділ 44. Болісні відлуння минулого

Королева попрямувала в кабінет до старшого сина, намагаючись придушити гнів, що охопив її. Це почуття — не найкраща приправа до розмови, коли збираєшся торкнутися делікатної теми. Треба було зрозуміти, що за гру затіяв Себастін. Спочатку запрошує Амалію відкрити разом із ним бал, тепер ще й на кінну прогулянку. Ролейна навіть у думках не могла припустити, що син міг захопитися цією дівчиною. Для королеви це була катастрофа.

Амалія так сильно була схожа на матір, що дивитися на неї було болісно. День, два, три Ролейна ще б витерпіла, але уявити, що дівчина може назавжди влаштуватися в палаці, було для неї зовсім нестерпно. Ролейна усвідомлювала, що ревнощі — погане почуття, яке нікого не робить кращим, тим більше особу королівської крові. Але нічого не могла з собою вдіяти, тому що ревнощі — підступне почуття, яке нікого не обминає, навіть особу королівської крові.

Подейкують, ревнощі народжуються там, де є сильне кохання, приправлене гіркотою недовіри. Ні, Ролейна вірила своєму королеві. Беззастережно вірила. Чи могла вона подумати, що колись їй теж доведеться випити з цієї пекельної чаші ревних сумнівів? Це сталося чотирнадцять років тому. Столицею поповзли чутки, що у її чоловіка зв'язок на стороні. Луїза де-Патріс — ось кого приписували Модесту на роль таємного кохання. Ролейна не збиралася надавати значення пліткам. Вона знала, що Луїза врятувала короля, коли той тонув, і відчувала по відношенню до неї лише вдячність. Але так тривало недовго. Королева мимоволі почала звертати увагу, як спалахують очі Модеста, коли він дивиться на Луїзу, як змінюється тембр його голосу, коли він заговорює з нею. Гіркота сумнівів почала роз’їдати душу.

Тим часом чутки ставали дедалі жахливішими. Почали говорити, що жодного дивовижного порятунку й не було. Що Модест і Луїза зустрічаються вже давно, а історія з врятованим королем придумана, щоб був привід подарувати простолюдинці Луїзі титул і прилаштувати жити в особняку неподалік від палацу. А нібито раніше для таємних зустрічей королю доводилося відлучатися зі столиці. І справді Модест мав звичку подорожувати королівством без своєї королеви. Але щойно Луїза оселилася у столиці, поїздки Його Величності припинилися.

І навіть після цього Ролейні не хотілося вірити в зради коханого чоловіка. Щоб раз і назавжди розвіяти всі сумніви, вона зважилася на відчайдушний крок — застосувати зілля Зіїра. Ця небезпечна речовина на основі отрути пустельних змій викликає жахливий головний біль, ломоту і жар, але це через кілька годин після прийому. Зате в першу годину після прийому зілля має незвичайну дію — загострює всі відчуття, змушуючи впасти в особливий стан, коли відчуваєш серцебиття співрозмовника як своє власне, і за частотою цього биття можеш зрозуміти, кажуть тобі правду чи брешуть.

Бурштинова в'язка субстанція, схожа на мед — ось як виглядало зілля Зіїра, яке королеві вдалося роздобути у знахаря. Вона прийняла перед сніданком чайну ложку. Сльози потекли з очей, настільки нестерпно їдким виявився смак. Знадобилося залпом осушити склянку крижаної води, щоб угамувати жар, що охопив усе тіло. І вже за кілька хвилин Ролейна відчула, що зілля почало діяти.

За сніданком вона ніби ненароком попросила чоловіка ще раз розповісти, коли і як він познайомився з Луїзою. Король слово в слово повторив історію про те, як вона врятувала його, коли він почав тонути через раптову судому, яка скувала тіло. Королева відчувала биття серця короля, ніби своє власне — воно натужно працювало, штовхаючи кров неправди розтектися по жилах. Ролейна відчувала цілком ясно, що її коханий бреше.

Світ потьмянів. Якби вона не була під дією зілля, як би перенесла усвідомлення гіркої правди? Як пережила б, що набридла своєму чоловікові, що він віддав перевагу іншій, що вона більше не кохана?

Минуло чотирнадцять років — можна було б уже й забути ті болючі хвилини. Ролейна, здавалося, забула. Але один погляд на Амалію — і спогади оживали, обпалюючи яскравістю та детальністю. Душу починало терзати питання, що Модест відчуває, коли дивиться на дівчину, таку схожу на ту жінку, з якою був близький. Чи не спливають у нього в голові картини їхніх пристрасних ночей? Як Ролейні жити з цими думками?

Королева постукала у двері кабінету сина. Себастін був на місці. Одного погляду на матір йому вистачило, щоб зрозуміти — вона прийшла з особливою розмовою. Мудрий не за віком хлопчик. Ролейна любила його за розважливість, але боялася, що надмірна розсудливість і серйозність завадять йому стати щасливим.

Себастін посадив матір у крісло біля каміна. Знав, що це місце було її улюбленим. Так, Ролейні подобалося спостерігати за чарівною грою язиків полум'я. Лише їм дозволялося виявляти норовливість у цьому строгому кабінеті, де кожна річ мала чітке місце та призначення.

— Я чула, ти завів на панночок досьє, — м'яко посміхнулася королева. — Відзначаєш їхні плюси та мінуси. Це так схоже на тебе.

— А що мені залишається, як не покластися на математику? Вона мене ще жодного разу не підводила, — Себастін теж влаштувався біля каміна. — Б'юся об заклад, мамо, ти прийшла дізнатися, хто лідирує.

— І це теж, але спочатку хотіла поговорити про інше. Сьогодні ти відправив з палацу сімейство Жільберт. Мудре рішення. Якщо впевнений, що Сюзон точно не стане твоєю обраницею, навіщо давати їй марну надію? Є ще одна дівчина, яка, я впевнена, відчула б полегшення, якби її відправили додому. Ти звернув увагу, як обтяжує столичне життя Амалію? Дівчинка виросла в тихому спокійному місці, де час тече розмірено та неквапливо. Їй складно звикнути до палацової метушні. Вчорашній бал тому підтвердження. Вона витримала лише один танець. Навіщо ж і далі ранити її світськими інтригами? Чи не краще відвезти її туди, де вона виросла, де їй затишно та спокійно?

І хоча дії королеви не були продиктовані турботою про Амалію, Ролейна була впевнена у своїх словах. Якщо дівчина повернеться до Шерстона, всім буде краще. І насамперед їй самій.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍