Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

Розділ 31

На диво, після того дня багато чого змінилось. Селяни дуже посумнішали, коли дізнались, що полонений втік. Грег попрацював над кайданами, аби здалося враження, ніби полонений впорався самотужки. Мамі Кори було б нелегко, якби всі дізнались правду. А хлопець, здається, був настільки радий, що Кора не проводитиме з Еріком весь час, що був готовий придумати будь-що, що запевнить селян у їхній безпеці. Він навіть допоміг Ерікові знайти помешкання в Ісолеві. Там, де Еріка ніхто з істрадельців не знає, і там, куди армія його країни не має доступу. Кора не питала, та здогадувалась, що для такої щедрості може бути ще одна причина: на жаль, Грег, котрий не любив саме лише існування Еріка, прикипів до людини, що пила його кров, аби підсилитись. Останнім часом хлопець почав тренуватись з новим запалом — й нерідко при цьому згадував, що Марелій оцінив його сили. І раз вже Марелій, капітан ворожої армії й сильний чоловік, що розпізнає й бере силу з крові інших людей, помітив його потенціал, значить, Грег стане неймовірним воїном. Вкотре слухаючи його похвали дуже й дуже сумнівній особистості, Кора закотила очі.

— От чого ніяк не збагну, так це того, чому ти тоді так ненавидиш Еріка.

— Я його не ненавиджу, — заперечив Грег, навіть не обернувшись до дівчини — натомість продовжував орудувати мечем по цілі, що сам зробив із дерева. 

— Ну так, розкажи мені, — здихнула Кора. Вона не розуміла, чому Грег приділяв стільки уваги тренуванням з мечем, адже мав рушницю, що була набагато ефективніше. Та хлопець їй завжди відповідав одне й те саме: стріляти він вміє, треба навчитись маневрувати й утримувати вагу меча. В бою знадобиться усе. 

Та мабуть, все правда була куди прозаїчніше —  Марелій обожнював холодну зброю. Меча він не мав, але ножів та кинджалів в нього було безліч. 

— Марелій як і Ерік з того боку, — вперто продовжила Кора, хоча друг й проігнорував її. — І смію помітити, Ерік більше не бере участі в цьому, а Марелій…

— Марелій, — Грег трохи підняв голос, хоча дівчина намагалась говорити тихіше — не хотіла, аби хтось від них почув про Еріка. Не варто було наражати чоловіка на небезпеку, — сказав, чому робить так. Я знаю, що він воює проти нас. Проте я його поважаю. 

— Але Ерік…

— Він торкався тебе, Коро! Марелій цього не робив!

“Так. Він не дозволив собі обійняти мене за талію, та дозволив кілька разів жбурнути мене так, що я й досі дивуюсь, як нічого не заламала тоді”, — подумки вилаялась дівчина.   

— Він мене обійняв, а не… не щось інше, — Кора почервоніла, та розвернулась, стиснувши руки. Не віриться, що з Еріком вони не згадували про це з тієї ночі у таверні, тоді як її друг і досі переймався. Грег здивовано обернувся до неї, лише зараз на мить забувши про своє тренування. Погляд, що був сповнений надії, у мить став спустошеним.

— Що ж, добре, що йому вистачило розуму. Та лише питання часу, коли це станеться. 

— Що ти маєш на увазі? — похмуро спитала дівчина, не повертаючись до нього. Раніше Грег одразу біг до неї з вибаченнями, коли тільки Кора поверталась спиною до нього, та зараз… Знайомство з Марелієм змінило не лише його ставлення до тренувань. Зараз Грег лише знизав плечима, відповідаючи:

— Те і значить. Я знаю, що ти буваєш у нього, Коро. Впевнений, твоя мама також знає, де ти пропадаєш за будь-якої нагоди. 

— Смію помітити, що я, як і ти, докладаю не малих зусиль на пошуки підпалювачки! — не витримала дівчина. Вона повернулась до хлопця, почервоніла від злості, й міцно стиснула кулаки. — І так вже склалося, що вчора було підпалення у лісі по ту сторону, ближче до Ісоліва! Я бігла за нею біля годин! І майже наздогнала її, та потім вона…

— Що, зникла? — це питання не було його спосіб познущатись з дівчини, та звучало саме так. Вони всі з цим стикались. Марелію випадала нагода впіймати злодійку двічі, і вже двічі він втрачав її. Ерік присвячував пошукам весь свій час, залишаючись у квартирці, що винаймав, лише аби поспати. Чоловік вислідив її схованку, та здається підпалювачка його помітила, адже коли вони влаштували засідку на неї пізніше, вона не явилась. І от вже кілька тижнів не поверталась туди. 

— Так, — розчаровано буркнула Кора. — Й було вже досить пізно, аби повертатись сюди через ліс, тому я залишилась в Ісоліві. Мені варто нагадати, що й ти, і мама просили мене не бродити лісом вночі? 

Стиснувши губи, хлопець повільно кивнув. 

— Не розумію, як вона то робить. В нас три людини на чотирьох із надзвичайними здібностями, а ми не можемо її вполювати. 

— Так. Мене це також дивує. 

— Багато хто називає її відьмою. Марелій каже, це все почалося з кордонів з Ларданією, — поділився Грег. 

— Тільки-от відьом не залишилось, — нагадала Кора. — І все ж, дивно, що ця дівчина так вислизає з наших рук кожного разу. Я думала над тим, аби спробувати прослідкувати за нею у вигляді вовка. Навряд вона буде звертати увагу на тварину…

“Якщо тільки я наткнусь на неї десь у лісі”, — подумки додала Кора. 

Грег зморщився, й дівчина на цьому розвернулась й пішла додому, не бажаючи продовжувати цю розмову. Хлопець так кривився кожного разу, адже в його голові, якщо вона перекинулась на вовчицю, то вже точно має опинитись голою вдома в Еріка. Її неймовірно бісило те, скільки уваги Грег приділяв своїм ревнощам, упускаючи все інше. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍