Читати книгу - "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"

- А ось це, Кім, ймовірно, краще пояснить тобі моя коханка, - спокійно відповідає мені Кейн. Рука вправно перевернула кермо і очі його хитро блиснули у світлі сонця. У мене рот відвисає від такого роду відповіді. - Ми приїхали, - голос Кейна разюче спокійний і заглушений, помінявшись миттєво, він обрубає мою спробу йому нагрубіянити. 

Я повертаю голову вперед і бачу, що ми справді приїхали. Я бачу. Бачу миленький одноповерховий будиночок з невеликим парканом біля озера, качок, що плавають у ставку та лісову галявину. Десь далеко дзюрчить маленький блакитний водоспад. Його води відбиваються відблисками в сонячному світлі, і це схоже на маленький чарівний оазис, захований у тіні лісів та синього неба. Так, я бачу. Але, як і раніше, ні чорта не розумію. Я виходжу з машини і голосно ляскаю дверцятами, не зумівши приховати роздратування.

- У нас якась аномальна розважальна програма? - я розводжу руками, дивлячись на те, як він із загадково-перекошеною посмішкою наближається до мене, і злюся ще більше. - Що це за місце, Кейн? Тут ти ховаєш усіх своїх коханок?..

А він тільки посміхається, хитаючи головою.

- Кім, послухай, я і справді був покидьком останнім часом і мало приділяв тобі уваги. Твоя образа на мене цілком обґрунтована, хоч і все, що ти кажеш повні дурниці. Але я хочу сказати, ось що буває, коли...

- МАМА!!!

Крик Олівії на мить перекриває всі звуки вулиці, і на якусь шалену мить у моїй свідомості повисає тиша. Я завмираю в нерухомості, як скульптура на постаменті. Кейн вирішує скористатися моїм замішанням і підходить ще ближче, м'яко обійнявши мене за плечі. Його погляд заворожуючий, пропалюючий і такий теплий.

- Я сказав, що ти говориш дурниці, бо не уявляю, як взагалі тобі це могло спасти на думку. Причина моїх пізніх повернень додому і відстороненості була не в тому, що я тобі зраджую. Кім, я не знаю, яким треба бути покидьком і сволотою, щоб зрадити тобі. Втім, ти сама скоро побачиш.

Він скидає руки з моїх плечей і відступає, на мить наші погляди зустрічаються і я впевнена, що в моїх очах читається розгублене "що відбувається?" так виразно, як білий день. Кейн бере мою руку і веде за собою, ось тільки я все ще паралізована, мої думки скуті і серце просто перестало битися. Спочатку я бачу ридаючу навзрид Олівію, що стирає пальчиками сльози з обличчя, я бачу жінку, що схилилася над малечею і гладячи її голову, щось шепоче. Я бачу, як чіпляється Олівія за її довгу спідницю і поки що не можу відійти від усвідомлення, яке хвилями-цунамі затопило мій розум. Кейн підходить до неї ближче і все, що відбувається далі, не одразу вміщається в моїй оповитій білястим серпанком голові.

- Мамо.

- Синку.

Він з усмішкою нахиляється до неї і вона дотягується губами до його скроні, а потім я бачу, як вони обіймаються. При цьому він так і не відпустив моєї руки і не послабив хватку, коли відсторонився від неї.

– Це Кім. Кімберлі, моя кохана. І моя майбутня дружина.

Те, з якою ніжністю він промовив ці слова, не відразу поміщається в моїй голові. Ущипніть мене хтось, бо я мабуть сплю!

Очі жінки вперше звертаються до мене і в мене захоплює дух, коли наші погляди зустрічаються. Я вперше бачу її добрі та блакитні, як у Кейна очі. Її м'які риси обличчя, світле хвилясте волосся, її жіночна статура і тепла усмішка, тільки тепер її погляд не скорботний і сповнений смутку, а весь світиться. Мені здається, чи в очах її застигли сльози?.. Ніщо, абсолютно ніщо не натякає мені на її чорне минуле. 

І я розумію, він все-таки зламав клітку.

Мій Кейн, який і чути про неї нічого не хотів, а тепер я бачу, з яким трепетом і захопленням він дивиться на свою матір. Цьому є лише одне пояснення: він пробачив її і прийняв у своє життя. Десь у глибині душі я завжди вірила, що Кейн не такий. Що його високі цілі та шляхетні помисли вкотре візьмуть гору над людською недосконалістю. Всупереч поширеним думкам, що люди не змінюються, оскільки все життя їх схоже на одну суцільну гру, повну різних переживань і ведену на приводу в одних лише емоцій, іноді ми здатні показувати приклад справді безмежної доброти та доблесті. А правда виявилася набагато простішою. Він був весь цей час із матір'ю. Він повернув Олівії матір. Мало хто зможе, переступивши через себе, образи і життя, яке обернулося йому сущими проблемами, простити людину, яка стала причиною цього. Це вчинок, який не кожному під силу.

- То що ти скажеш на це, Кім? - голос Кейна виринає з глибин мого розуму, як спів птахів із лісової хащі. Я з подивом помічаю, що настільки поринула у свої думки, що не помітила, коли він відвів мене на кілька кроків убік.

Я кидаю погляд на щемливе возз'єднання дочки та матері і посміхаюся крізь сльози.

- Я пишаюся тобою, - тихо вимовляю я. Кейн дивиться на мене тим самим обеззброєним поглядом, а потім він тягнеться і обіймає мене.

- Кім, - шепоче він мені над вухом, легенько цілуючи там, і усувається. Його голос проходить по моєму тілу тихою вібрацією я розумію, що як же я сумувала за ним. - Кім, я мушу поїхати. Послухай, я не просто так вас сюди привіз. Дочку Блейка викрали. Я маю допомогти йому знайти її. Ні про що не хвилюйся, мама про вас подбає.

Його голос окутує мене теплом і турботою і я розумію, що так легко його відпустила, тому що і справді сенс його слів знайшов мене набагато пізніше. Я стою, як заворожена. Слухаючи тихий гул його автомобіля та спів птахів здалеку, я повертаю голову і дивлюся на його матір. Шепочучи щось на вухо Олівії і легко погладжуючи її спину, вона зустрічає мій погляд і раптом посміхається, а я дивлюся на неї і можу думати тільки про одне. Ну що ж, настав час нам познайомитися з нею. Колись у моїх батьків з Кейном створилася двостороння взаємна нелюбов, залишившись з ними на довгі болючі роки, але може, у мене все вийде куди краще?..